На главную Карта сайта Письмо нам
Головна > ????????? ??????? > Історична довідка
пiдменю роздiлу
Історична довідка
Місто Бар в обличчях і постатях
Визначні події в історії міста

Новини мiста
2014-07-14 |   | 54 ????? ???????? ??????? ???? 6 ?????????
2014-06-17 |   | ?????????? ???????? ? ??????? ?????????? ????????? ?????????? ???????????? ????????? ??????? ?????? 0,3440 ?? ?? ???. ?.??????, 7-? ?.???.
2014-05-26 |   | 53 ????? ???????? ??????? ???? 6 ?????????
2014-04-14 |   | 52 ????? ???????? ??????? ???? 6 ?????????
2014-02-28 |   | 51 ????? ???????? ??????? ???? 6 ?????????


Календар подiй






Слухати радiо Тiльки Українське онлайн
Історична довідка

Прадавня історія краю

Місто Бар та його околиці знаходяться на потужному фундаменті. При бурінні двох сорокаметрових свердловин для водозабору в центрі міста можна було побачити під кількаметровим шаром ґрунту, кварцового піску і мергелевої гальки майже тридцятиметровий гранітний моноліт. У ранній період розвитку Землі теперішня наша Подільська височина була гірською системою, яку потім кілька разів заливало море. В період великого зледеніння Європи льодовики до нашого краю не дійшли, але клімат тоді був подібний до клімату теперішньої тундри. Тут бродили північні олені, шерстисті носороги, вівцебики та мамонти. Приблизно 15-18 тисяч років тому, на планеті почалося глобальне потепління, яке призвело до значного підвищення вод океанів. Висока вода, подолавши природні перешкоди на місці стику Європи й Азії, проробила в суші протоки Дарданелли і Босфор. Американські геологи В.Пітман і В.Райан, зібравши воєдино всі відомі факти про те, що відбувалося тут 7,5 тисяч років тому реконструювали події перетворення прісного озера в солоне Чорне море. Фактично відбувся біблейський потоп, який тривав близько 300 днів, потужністю в 200 Ніагарських водоспадів з висоти 120 метрів. За добу вода могла просуватися на 400 метрів.
За підрахунками вчених, у цьому благодатному краї проживало близько 200 тисяч мешканців. На той час це було більше половини населення Європи. Ті, що врятувалися від потопу (цілком можливо, відображеного в Біблії), вирушили в лісостепову зону, і за неповних два століття землеробство, розповсюджене ними, стало благом для Європи. Сліди Буго-Дністровської культури, яку принесли ці племена в наш край, багато вчених вважають попередницею праукраїнської трипільської культури. Унікальні факти давньої минувшини України відображено в творі батька історії Геродота, написаного майже за 2,5 тис. років до наших днів. Його четверта книга «Мельпомена» розповідає про племена жителів нашого краю - алізонів, які мешкали в тій місцевості, де зближуються ріки Тірас (Дністер) і Гіпаніс (Південний Буг). По карті орієнтовно це місце на Поділлі можна визначити по лінії Ямпіль-Пороги на Дністрі і Печера-Сокілець на Південному Бузі. Геродот повідомляє: «Алізони і калліппіди взагалі мають такий спосіб життя, як і скіфи, але сіють і їдять пшеницю, цибулю, часник, сочевицю і просо. Над алізонами живуть скіфи-оратаї, які сіють пшеницю не для їжі, а на продаж. Ще далі над ними живуть неври, а далі на північ від неврів, наскільки я знаю, є незалюднена країна…» З прадавніх часів Поділля, в порівнянні з литовськими і польськими землями, вважалось «історичною країною сонця». Ось чому тут «сонце визнано було найпригожішим для нього гербом».
За астрологічною географією, яка відбиває енергетичну взаємодію Космосу і Землі, Поділля є регіоном Терезів. Це немов місток між Центральною і Західною Україною, між Волинню і Причорномор’ям. Західне Поділля (частина Тернопільщини і майже вся Хмельниччина) та Східне Поділля (Вінниччина і південно-західна частина Черкащини) – це дві чаші терезів, а лінія Хмільник – Бар – Могилів-Подільський - наче стержень цих терезів. У різні часи історії тут відбуваються знаменні події, хоча вони не всіма належно оцінюються. Терези заспокоюють, урівноважують, узгоджують, призводять до примирення. Місто Бар, що стоїть на одному з найважливіших древніх шляхів – Кучманському, протягом століть вважалося ключем до Східного Поділля. Сюди ще в перші століття нашого літочислення завозили античні товари, про що свідчать знахідки археологів (1998-2000 рр.) на черняхівських поселеннях Гайове – Гармаки. В межах міста (лівий берег р.Рів, Капцанівка) при прокладенні побутового газопроводу в 1997 році знайдена латунна антична монета із зображенням богині Діани. В 1891 році до Кам’янець-Подільського єпархіального древньосховища (тепер музей-заповідник) поступила мідна монета римського імператора Септимія Севера (194 р.), знайдена біля с.Митки, на місці древнього поселення Ключ. Наш край винятково багатий на старожитності епох і народів, бо територія його родюча і розкішна, справжня «земля обітована» була зручною для проживання, починаючи з появи найдревніших людських колективів на півдні Східної Європи. Краєм, де «течуть молочні ріки в медових берегах», називав наш край французький мандрівник ХVII ст. д’Аллераль у своїх «Мемуарах», а в самих подолян побутувала приказка,: «На Подоллі всього доволі».
На Поділлі, біля Дністра, досліджено рештки стійбища, що відноситься до раннього палеоліту. Найдревніші рубила на території України виявлені саме тут, поблизу с. Лука-Врублівецька Кам’янець-Подільського району. Близько 300 тис. років тому первісна людина (синантроп) цим знаряддям полювала на дрібних тварин і добувала рослинну їжу, ведучи мандрівний спосіб життя. В наступні 150 тис. років субтропічний клімат краю внаслідок насування льодовика змінився, і ландшафт став схожий на тундру і тайгу. Людські колективи активізували свою боротьбу за існування, вдосконалювали знаряддя праці, довше проживали на одному місці. На території Могилів-Подільського району, над Дністром, біля Нагорян і Озаринець, Суботівки, Яришева, Яруги досліджено палеолітні стоянки цього періоду. Матеріали розкопок підтвердили, що головним заняттям людей того часу було полювання на великих тварин (переважно мамонта), а також на дикого коня та зубра. Зросла роль вогню, розвинулася техніка обробки кості, з’являються постійні житла. Людей цього періоду відносять вже до неандертальців. Льодовиковий період закінчився в мезолітичну епоху (10-8 тис. років тому). Клімат, рослинний і тваринний світ наближається до сучасного. Численні людські общини роздроблюються, бо полювати на дрібних тварин вже можна навіть поодинці, застосовуючи винайдені в цей час лук і стріли.
Буго-Дністровський неоліт (VI-V тисячоліття до н.е.) характерний прирученням основних видів тварин: биків, свиней, овець, кіз. Тоді ж навчилися вирощувати пшеницю. Кілька десятків поселень цього періоду досліджено в межиріччі середньої течії Південного Бугу і Дністра, а в нашому районі - поблизу сіл Кошаринці, Кузьминці, Мальчівці, Міжлісся, Мартинівка, Верешки.
Мідний вік та епоха бронзи припадає в нашому краї на IV-II тисячоліття до н.е. і представлена широковідомою трипільською культурою, яка зустрічається в нас досить часто, бо густота населення тоді вже була близько 10 осіб на квадратний кілометр. Одне з найбільших поселень нового кам’яного віку на Придністров’ї площею 100-120 гектарів існувало близько 5 тис. років тому на правому березі Лядови, неподалік с.Ялтушкова, досліджувалось археологами в 1978, 1983 та 1994 роках. Серед знахідок переважають керамічний посуд, антропоморфні статуетки, знаряддя праці з кременю (скарб крем’яних ножів, скребки, рубила). Поселення цього періоду виявлено на східній околиці Бара, а на правому березі річки Рів, на околиці с. Чемериси-Барські, було досліджено могильник комарівської культури (доба бронзи, початок І тисячоліття до н.е.). Саме комарівську культуру археологи вважають основою подальшого розвитку стародавніх протослов’янських племен.
За два кілометри на захід від теперішнього міста близько 2,5 тис. років тому залишили свої сліди скіфи. Тут, справа від дороги на Гайове, знаходяться залишки скіфської могили. На захід від цього поселення , на лівому березі річки Рів, в останні роки досліджувалися поселення черняхівської культури, де виявлено, крім кераміки, залізні вироби та сліди місцевого залізоробного промислу (близько 1600 років тому). У кінці ХІХ століття на правому березі р. Рів було виявлено давньоруське поселення Х-ХІ століть, яке, ймовірно, носило однойменну з річкою назву. У «Повісті времених літ» знаходимо: «… уличі і тиверці сиділи по Дністру … греки називали їх «Велика Скіфь». У кінці ІХ століття баварський географ зазначав, що «чисельний народ уличів має 318 міст, а … народ тиверців – 148 міст». У середині ХІІ століття територія нашого краю входить до складу Галицької Русі, а з 1199 року – до Галицько-Волинського князівства. У 1240 році монголо-татарські орди Батия страшною грозою пронеслися над Південно-Західною Руссю, зруйнувавши Київ. Продовжуючи похід на захід, Батий не встиг нанести Поділлю значних збитків, але примусив платити йому данину пшеницею і просом. Під владою татар Поділля було до 1362 року, коли військо литовського князя Ольгерда при допомозі місцевого населення перемогло на річці Снивода (притоці Південного Бугу, поблизу Хмільника) «трьох царків татарських … Кутлубуга, Качибея і Дмитра Солтана … від Поділля прогнали владу татарську».
Для захисту від набігів південних сусідів у нашому краї розпочалося масове спорудження фортець, які стали основою для виникнення міст на найважливіших стратегічних напрямках Кучманського і Чорного шляхів.

Історія міста

Поселення Рів існувало на правому березі однойменної річки до початку ХV ст. Грамота князя Свидригайла, яку відносять до 1401 року, згадує вже власника замку Альберта Ровського. Цей запис був першою документальною згадкою про замок і місто. У грамоті короля Владислава ІІІ від 28 липня 1435 року є запис про надання Георгію Кунцовичу поселення Рів. А в грамоті цього короля від 17 січня 1443 року записано, що Рів і Ялтушків перейшли у володіння Стогнєва Рея із Шумська.
В червні 1452 року татари напали на Рів, спустошили його і захопили в полон Рея з дружиною та дітьми. В 1456 році польський король Казимир дозволив воєводі руському Андрію Одровонжу викупити Рів з Ялтушковом, Іванівцями та іншими селами у родичів Рея. Місто знаходилося на Кучманському шляху, який проходив по вододілу Дністра і Південного Бугу. Турецько-татарські напади, як відзначав у своїй книзі «Барське староство» Михайло Грушевський, завдали великих спустошень. У краї землями володіли переважно українці. Серед землевласників згадуються місцеві подільські шляхетські родини: Галузінські, Волковинські, Йолтуховські, Васютинські, Шеліховські, Поповські, Радзієвські, нащадки яких і сьогодні проживають у м. Барі та його околицях.
1537 рік відкрив новий період в історії нашого краю. Цього року Бона Сфорца, дружина польського короля Сигізмунда І Старого, італійка за походженням, викупила місто у подільського воєводи Станіслава Одровонжа. Вона наказала будувати фортецю на лівому березі річки Рів, де і знаходиться сучасний Бар, якому в 1540 році було надано Магдебурзьке право, пільги від повинностей, перший герб з літерами В.S. (відзнака прихильності королеви) і назву на честь італійського Барі, рідного міста королеви. Бона протягом 38 років перебування в Польщі брала найактивнішу участь у державних справах, активно впливала на формування «епохи Сигізмундів» - періоду розвитку польської культури і науки та часу доленосних подій для народів, що населяли Річ Посполиту і межували з нею.
У Барі пройшло дитинство і юнацькі роки Мирона Костіна (1633-1691 рр.) – визначного політичного діяча, літописця, мислителя і самобутнього поета Молдови. Його батько, Янко Костін, будучи господарем Молдови, виступив проти сваволі турецького султана і змушений був рятуватися від переслідувань на Поділлі. Біля Бара він мав маєток, тут і був похований. Мирон Костін одержав освіту у відомому на той час Барському колегіумі. На початку 1652 року повернувся в Молдову, де одружився з племінницею Петра Могили Оленою, внучкою Симона Могили. М. Костін став одним із найбільших землевласників князівства, зайнявши третє місце в майновій ієрархії молдавських феодалів. Потім М. Костін, як дипломат, ще не раз приїздив до України, бував у Кам’янці-Подільському та Барі.
У Барі та його околицях боротьба українського населення проти національно-релігійного і соціального гніту сягнула кульмінації влітку 1648 року. Враховуючи стратегічне значення міста, король направив сюди 200 німецьких драгунів і 200 піхотинців з 4 гарматами, які поповнили польську залогу, що становила близько 3000 осіб і мала 50 гармат, 5 тис. мушкетів, 100 бочок пороху. Після кількаденної підготовки до штурму козацько-селянські загони при сприянні міщан вранці 31 липня оволоділи замком. У 1648 році був створений Барський полк на чолі з Петром Олександровичем Кішкою (Олександренком). Також до Брацлавського полку входило багато вихідців із Бара та староства. Жорстокі бої за Бар тривали з перемінним успіхом упродовж кількох років. Сюди у вересні 1653 року прибув із 30-тисячним військом Богдан Хмельницький. Відомо декілька універсалів з поміткою «табір під Баром». Звідси Хмельницький повідомляв російських послів, що в польському таборі під Жванцем великі труднощі і голод, а козаки готові взяти осаджених штурмом. Після обрання Івана Виговського гетьманом Бар стає його резиденцією, Барське староство надається йому у володіння (1657-1664 рр.).
Турецьке панування на Поділлі (1672-1699 рр.) перетворило край у руїну. Ось як описав наш край того часу німецький мандрівник Ульріх фон Вердум: «Бар. Раніше це було велике місто з гарними храмами, монастирями, тепер же в більшій частині зовсім спустошене … хоча з руїни видно, що колись тут були масивні споруди …». В 20-роках XVIII ст. визвольна боротьба в краї набуває нового розмаху, який майже півстоліття вели гайдамаки. На Поділлі гайдамацький рух очолив сотник Верлан із Шаргорода. Його загони пройшли Брацлавщину, Поділля, Волинь, здобули Бар, Жванець, Броди, Збараж, влітку 1734 року доходили до Кам’янця-Подільського і Львова. Найбільшим піднесенням гайдамацького руху була Коліївщина (1768 р.). У Барі була проголошена Барська конфедерація - військово-політичне об’єднання польської шляхти, спрямоване проти короля Станіслава-Августа Понятовського і Російської імперії. У місцевому костьолі під керівництвом кам’янецького біскупа Яна Красінського і магната Юзефа Пулавського 29 лютого 1768 року відбулося заключне зібрання цієї організації. Після розгрому конфедерації Бар все ж залишається в складі Польщі і лише в 1793 році, після другого поділу Польщі, відійшов до Росії як повітове місто. У 1797 році воно втратило адміністративне значення і стало заштатним містом Могилівського повіту.
У метричній книзі Барської Свято-Успенської церкви за 1800 рік знаходимо такі відомості: народилося 12 хлопчиків і 21 дівчинка, померло 15 осіб чоловічої статі та 26 жіночої статі. В 1829 році про прихожан церкви записано: всього дворів - 100, у них чоловіків - 322, жінок - 282; з них у місті - двори цивільних чиновників, де проживало 6 осіб чоловічої і 7 жіночої статі, та 48 дворів міщан, у яких відповідно - 182 і 172 особи. В передмісті, Балках, у 1829 році вперше згадується 17 дворів старообрядців – росіян.
Однією з пам’ятних сторінок боротьби проти самодержавства був декабристський рух, який торкнувся нашого краю. Головним осередком цього руху в Україні був Тульчин. Південне товариство очолювала директорія в складі командира В’ятського полку полковника П.І. Пестеля, генерал-інтенданта 2-ї армії подолянина О.П. Юшневського та капітана гвардії М.М. Муравйова (1822 р.). На Поділлі, де проживало близько 200 тис. поляків, виникло ще в 1821 р. польське «Патріотичне товариство», яке підтримувало зв’язки з декабристами. Діяльну участь у польському патріотичному русі брав відомий поет Юліуш Словацький, який кілька разів приїздив до Бара та с. Верхівки, в маєток свого родича й одного з керівників польських повстанців – Ф. Михальського.
Особливої гостроти в нашому краї набрав селянський рух, який очолив Устим Кармалюк, що народився в с. Головчинцях Барського староства (тепер с. Кармелюкове Жмеринського району). Майже чверть століття тривали селянські виступи, понад тисячу нападів на поміщицькі маєтки здійснили повстанські загони. Легендарний борець проти кріпаччини і досі шанується в нашім краї.
У 1891 році м.Бар і навколишні села відвідав молодий, у майбутньому - найвизначніший український історик і лідер національного руху Михайло Грушевський. Тут він збирав матеріали для своєї магістерської дисертації «Барське староство. Історичні нариси XV-XVIII віків» та двох томів актових матеріалів (Архив Юго-Западной России. Ч. VIII, тт. І,ІІ). У працях Грушевського з описом подій у нашому краї висвітлена й історія родів барської околичної шляхти з відповідними посиланнями на актові матеріали Київського, Московського, Варшавського та інших архівів. Про історичні події, пов’язані з Баром, багато написано українськими, польськими і російськими письменниками та істориками в минулому і тепер. Найдосконалішою є вже згадана монографія «Барське староство» (Київ, 1894 – Львів 1996), М. Грушевського (1866-1934). Широчінь його поглядів в поєднанні з глибиною аналізу конкретних фактів, критичний розум і здатність проникати в суть історичних явищ, академічна форма викладу чудово поєднувалася з художнім обдаруванням історика, археографа, літературознавця, фольклориста, а потім – і політичного діяча, першого президента України. Ця магістерська дисертація М.С. Грушевського написана на основі великої маси архівних джерел, більшість з яких вчений сам виявив. Він докладно аналізує регіональну історію південно-східної частини Подільського воєводства, історію місцевих шляхетських родів, організацію служилого землеволодіння, становий устрій і управління. Перед тим, у 1880 році, у Варшаві було видано книгу «Подільські замки на мунтенських рубежах» Антонія Йосипа Ролле (1830-1894 рр.), відомого в той час автора багатьох історичних розвідок і оповідань на подільську тематику. Опис подій у Барі та його околицях віднесено до періоду з 1451 по 1860 рік. Використовуючи архівний матеріал Барського староства (архів Гурського), син Антонія Ролле Міхал видав у 1896 році у Львові свою працю з історії краю. Самі документи архіву Гурського 1903 року видано окремою книгою у Кракові.
Не випадково в Барі до 600-річчя заснування міста 15 вересня 2001 відкрито пам’ятник М.С.Грушевському, а Барському педагогічному коледжу в 2003 році присвоєно його ім’я.
Барський замок в книзі «Оборонні замки Західного Поділля» в 1928 році описав подільський краєзнавець Є. Сіцінський. В історичному романі-хроніці польської письменниці Галини Аудерської «Королева Бона. Дракон в гербі» (Варшава 1985-Москва 1988), знаходимо опис відвідин нашого краю королевою Боною і її сином Сигізмундом Августом, майбутнім королем, влітку 1533 року. Саме тоді королева вподобала нашу місцину й наказала закласти замок, який повинен був протистояти нападам турків і татар.
Польський поет-демократ, співець польського революційного романтизму Юліуш Словацький (1809-1849 рр.) був тісно пов’язаний з Поділлям, зокрема з Баром та с.Верхівкою, де в маєтку свого родича Михальського проживав з перервами в 1825-1830 роках. Бар, Верхівка, Юлінки, Лядова та їх мешканці лишили глибокий слід у житті поета, і їх він описав у своїй поемі «Беньовський», драмах «Срібний сон Саломеї», «Ксьондз Марек», «Гольштинський» та незакінченій повісті «Король Лядови».
Бій барських конфедератів з царськими військами в 1768 році поет романтично описав у поемі «Беньовський»: 

Вже в місті битва йшла, коли над Баром
Беньовский міг коня свого спинити.
В сідлі підвівсь, як статуя над яром,
Дивився й думав, що ж таке чинити,
Бар був як на долоні в легкій хмарі туману,
Йшли війська за ниттю нить, немов мурахи.
Над муром ще міцнішим цвіли троянд рої -
Гарматний дим…

(Переклад Івана Глинського)

Активне політичне, економічне, культурне життя наших краян знайшло своє відображення у скарбах монет, знайдених у місті та його околицях. Будь-який скарб монет є неоціненною знахідкою для науки, особливо коли він зберігся повністю. Дуже часто в Барі та Барському районі зустрічаються окремі знахідки чи змішані скарби, які складаються із монет майже 20 західноєвропейських держав, переважно середніх номіналів. Про це ж свідчать сім скарбів, знайдених в місті Бар та в Барському районі за останні 130 років.
Барські скарби 1891р., 1978 р., 2002 р., Ялтушківський 1897 р., Володіївський 1857 р. Журавлівський 1990 р., Копайгородський 2005 р. та Гармацький 2005 р. скарби західноєвропейських монет яскраво прослідковують переважання польських, литовських, прусських, шведських, німецьких та монет у грошовому обігу Барського староства в ХVІ -ХVІІІ ст. В 7 скарбових комплексах виявлено 2074 срібних та 1 золоту монети країн Європи, що свідчить про великий асортимент грошового ринку та широкі міжнародні торгівельні зв`язки м. Бара (Магдебургське право місто одержало в 1540 р.). Про інтенсивне використання талерів в Барському старостві свідчать окремі знахідки західноєвропейських талерів та флоринів із колекції жителя м. Бара Січенка П.І.
У період Української революції 1917-1920 рр. в грошовому обігу України перебували 24 державних грошових знаки різних номіналів у вигляді гривень, карбованців та шагів. Через брак грошей окремі міста, споживчі товариства випустили в обіг понад 4,5 тисяч місцевих грошових знаків, у тому числі й м.Бар.
Випуск грошових знаків вартістю в 1,3,5,10 рублів здійснювала в 1918-1919 рр. Барська міська управа, завіряючи їх гербовою печаткою із зображенням тризуба. Всього було випущено 27 різновидів розмінних білетів.
«Зозуля на калині» - візитна картка барських гончарів ХІХ-ХХ ст.. Це птах мрії барчан, закоханих у рідну землю, сонце, вогонь і воду. При одвічному сонячному рухові гончарного кола під вправними руками династій Желіховських, Маніт, Круликовських, Павла Самойловича, Петра Лукашенка з’явилися посуд і кахлі із зорями , квітками, баскими кіньми і хвацькими вершниками, чорнобровими красунями й веселими скрипалями, свічники й сільнички, зерновики та іграшки. Біле тло, зелені, охристі, жовті кольори, блискуча полива створювали свято не лише на столі і в хаті, але й у душі кожного, хто брав оці вироби до рук.
Гордо піднята голова, розпросторені у пошумі крила, самоцвітами зблискують зелені й червоні пір’їни… Птах мрії повертається до правнуків тих, хто породив його.
Серед архітектурних споруд цікавими в Барі є монастир сестер-бенедиктинок-місіонерок, руїни фортеці часу Бони, парафіяльний костел святої Анни (1811р.), добудований в 1906 році в стилі неоготики, Свято-Успенська церква, побудована в 1757 році з каменю (на місці дерев’яної Троїцької церкви). Своєрідним є приміщення школи №4 ( до революції - реальне училище).
Про боротьбу в роки громадянської та Великої Вітчизняної воєн в місті розповідають експонати місцевого краєзнавчого музею в будівельному ліцеї. В районі з 1931 року виходить газета, яка тепер носить назву «Подільський край». Продуктивно працюють спиртовий комбінат, цукровий і машинобудівний заводи, спільне українсько-австрійське підприємство «Пфаннер Бар». По території району проходять три магістральних газопроводи міжнародного значення. Сьогодні колектив Барського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів експлуатує 547,6 кілометрів газопроводів і 272,3 кілометрів газовідводів. За час будівництва газопроводів в районі зведено також п’ять житлових багатоповерхових будинків, два дитсадки, педагогічне училище, приміщення районної поліклініки, будинок урочистих подій, водозабірний комплекс, дві котельні теплової мережі, десятки кілометрів автомобільних шляхів. Споруджено газовідвід від основної магістралі до міста Бар. Славиться Бар своїми навчальними закладами – гуманітарно-педагогічним коледжем ім. М. Грушевського, автомобільно-дорожнім технікумом Київського Національно-транспортного університету. Споруджено типове приміщення однієї з кращих в Україні спортивної школи.



Подiлитись:
???????
??????
????????? ???????
?????? ?????
?????????? ????????
?????????????? ?????
?????? "???????"
????? ?????? ?????
???????????
???????


?? ?? ????????? ?? ??????? ??????
?? ?????????! ???? - ?? ???????!
?????????. ???? ??? ????? ???? ? ??
???? ???????...
Всього проголосувало: 265
Результати голосування

Ми в соцiальних мережах




© Бар - 2011. Карта сайту