Карта інвестиційної привабливості
Ми в соцiальних мережах
Погода в місті
Краєзнавство

В. В. Баров

 м. Ніжин

 

ВПРОВАДЖЕННЯ БОНОЮ СФОРЦА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ ПРИНЦИПІВ У ФОРМУВАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ УТВОРЕНЬ ТА УПРАВЛІННЯ МІСЬКИМИ ТА СІЛЬСЬКИМИ ПОСЕЛЕННЯМИ ПОДІЛЛЯ

             У статті висвітлюється діяльність Бони Сфорци, засновниці соціокультурних утворень доби пізнього Відродження на території Польського Королівства та Великого князівства Литовського в першій половині XVI cт., у контексті західноєвропейських принципів у формування територіальних утворень та управління міськими та сільськими поселеннями, що на сьогодні є малодослідженим.

            Ключові слова: Бона Сфорца, Барське староство, Магдебурзьке право, Поділля, польсько-литовська держава.

           Тема запозичення та особливостей запровадження західноєвропейського досвіду територіального керівництва, місцевого самоврядування тощо, є актуальною на сьогодні для нашої країни. Особливий інтерес для дослідження представляють приклади успішного поєднання західноєвропейських  та місцевих традицій управління поселеннями, до котрих, безсумнівно, можна віднести діяльність Бони Сфорца в Барському старостві на Поділлі. Такі дослідження сприятимуть розумінню перебігу історичних процесів як в європейській історії, так і історії України.

 Історіографічну базу з зазначеної проблематики становлять передусім акти з історії Барського староства, видані Київською археографічною комісією в 1894 році. До них відносяться люстрації Барського староства, акти, ревізійні описи, королівські грамоти, привілеї. Опубліковані матеріали становлять собою документи, що дають уявлення про тогочасне місцеве судочинство, землеволодіння, відносини в сфері фінансового, станового та сімейного права. Провідну роль у зібранні та обробці цього документального комплексу відіграв видатний український історик М.С. Грушевський.

На цій джерельній базі М.С. Грушевським була створена ґрунтовна наукова праця «Барське староство. Історичні нариси (XV–XVIII ст.)» –  одна з небагатьох у вітчизняній історіографії, що висвітлює діяльність королеви  Бони Сфорци на Барщині [2]. В цій роботі детально розглянуто обставини за яких ці землі опинилися у власності королеви, адміністративні заходи вжиті для розвитку краю, становлення Барського староства в контексті історії Поділля. Наводячи негативні оцінки польських дослідників стосовно політичної та придворної діяльності королеви Бони, Грушевський наводить приклади її досягнень в справі управління власними землями. Зростання добробуту та господарський розвиток в її володіннях  становлять протилежність по відношенню до тогочасного традиційного польсько-литовського способу господарства.
      З загальних робіт присвячених історії Поділля в цілому, слід вказати «Историческое описаніе Подолія» 1891 року [9], яке містить значний фактичний матеріал стосовно історичного розвитку краю в польсько-литовську добу. Суттєвим недоліком праці є некритичність стосовно тверджень представлених з позицій тогочасної російської історіографії.
           Серед сучасних досліджень з історії Барщини можна відзначити краєзнавчі студії місцевого дослідника М.П. Йолтуховського [6], статті О.А. Крижанівського «Роль і місце династії Сфорци у культурному житті Європи в епоху Відродження» [7], «Західноєвропейські традиції правління династії Сфорців в епоху італійського Відродження та їхній вплив на формування соціокультурних утворень на землях Поділля в першій половині ХVI ст.» [8].

З зарубіжних досліджень інтерес становить робота Н.В. Ільїної «Барские чемерисы» (черемисы) в селах и местечках Барского староства в XVI – XVII вв.» [5], яка присвячена історії поселення та життя «барських чемерисів» (череміс), що стали однієї з чільних груп тогочасного населення міста Бар.
Проте, вищенаведений історіографічний доробок не є вичерпним у висвітленні зазначеної теми, що зумовлює об’єктивну потребу української історичної науки в більш глибоких дослідженнях періоду діяльності Бони Сфорци на Барській землі.

Виходячи з сучасного стану розробки зазначеної теми можна виокремити такі аспекти, що потребують висвітлення, а саме: особливості запровадження західноєвропейського досвіду в умовах Барського фронтиру, характеристика проведених заходів та оцінка їх впливу на подальший розвиток краю.

Передусім слід зазначити хронологічні межі діяльності Бони Сфорци. Він охоплює період з 1537 до 1552 року, від викупу Рову в шляхтича Станіслава Одровонжа до переходу Барського староства в безпосереднє управління короля [2, с.105]. Певною віхою є 1545 рік – дата видачі Боні грамоти на її барські маєтності. Саме до цього часу тривало «заокруглення» володінь королеви за рахунок володінь подільської шляхти в межах політики спрямованої на екзекуцію прав.

Можна знайти певну аналогію між прагненням Бони до укрупнення землеволодінь з централізаторськими тенденціями характерними для Західної Європи XVI ст. Одним з можливих шляхів зміцнення королівської влади в умовах польсько-литовської держави могло бути збільшення власне королівських землеволодінь, що могли утворити щось на кшталт «королівського домену». Саме цими міркуваннями можна пояснити активну участь Сигізмунда І у врегулюванню спірних питань щодо придбаних земель з місцевою шляхтою (Каричинські, брати Ярмолинські, Ляшко Поповський, Григорій Талафус, Ян Сверч)            [2, с. 81–82]. Таким чином, шляхом викупів та обмінів, у власності Бони опинилася територія усього старого Ровського повіту, яка утворила разом з іншими володіннями королеви своєрідну державу в державі подібної до моделі італійських міст-держав, як наприклад, Мілан [8, с.194].

Суттєвою перешкодою для господарського розвитку залишалась мало заселеність  краю, який знаходячись на прикордонні, перебував перед постійною загрозою татарських набігів. Наприкінці 1537 року Бона видала грамоту на 12-річну пільгу для мешканців Рову від коронних та старостівських податків. Водночас була дана обіцянка надати «німецьке (Магдебурзьке) право». Наступного року до цих пільг було надано звільнення від митних зборів, а дещо пізніше надана 16-річна пільга від будь-яких митних платежів [2, с. 84].

Влітку 1538 року було розпочато будівництво Барського замку під керівництвом старости Альбрехта Старжеховського. Замок став центром оборони краю, надаючи захист як місцевому населенню, так і прийшлим колоністам. М.С. Грушевський писав що, в разі спорудження замку, «населення відчувало, що існує вузол, що прив’язує його до даної території та не дає розвіятися по лицю землі від першого татарського погрому». І дійсно, Барський замок відіграв чималу роль в посиленні оборонної смуги прикордонних міст, дозволивши забезпечити захист навколишніх сіл.

Назва замку Бар була надана на честь спадкового князівства Бони – Барі. В цій символічній зміні назви можна прослідкувати намір облаштувати нове місто за зразком італійських міст-держав. Назва «Бар» з часом замінила стару назву – Ров.

Нове місто складалось з трьох общин – Польського Бару, Руського Бару, Горного або Чемериського Бару. Поділ міста на кілька частин за етнонаціональною ознакою являв собою, знов-таки, одну з рис характерних для устрою західноєвропейських міст того часу, що склалось історично ще в Середньовіччі. Українські, польські та єврейські поселенці з Зинькова та Єлтушкова склали населення Польського Бару. Станом на 1565 рік польське населення не перевищувало 1/3 мешканців Польського Бару, що свідчить про те, що і раніше їх чисельність не була високою. Руський Бар було утворено переселенцями з Зинькова в передмісті старої території міста. Його населяли переважно колишні мешканці Рову, що переселилися раніше до Зинькова внаслідок татарських набігів.  За рікою розташовувався Горний Бар заснований місцевим шляхтичем Миколою Невідом. Пізніше, з переселенням в 1540 – 1541 рр. чемерисів з Волині, він став називатися Чемериським Баром [5].

Усі три общини отримали з 1540 року Магдебурзьке право і пільги для поселенців з певними відмінностями для різних категорій. Поселенці Польського Бару, незалежно від національності, користувалися 15-річною пільгою від податків, а Руського та  Гірного – 12-річною. Колишні мешканці Рову, що проживали в сусідніх Зинькові та Єлтушкові, продовжуючи володіти полями та пасіками на барських ґрунтах, отримали лише 6-річну пільгу. При цьому протягом цих шести років для них зберігалась данина медом з пасік [2, с.89]. Такі заходи в сфері пільг для поселенців свідчать про пріоритет розвитку  Польського Бару. Завдяки, більшим пільгам саме він мав стати адміністративним та господарським центром нового міста. Прагнення поселенців осісти в ньому давало можливість місцевому війту відбирати найбільш бажаних поселенців. Менша пільга для Руського та Горного Бару мали корелювати їх розвиток таким чином, щоб він не випереджав розвиток Польського Бару.

По завершенні пільгового періоду, населення усіх трьох громад мало сплачувати щорічний чинш в розмірі 15 грошів, відбувати військову службу при місцевому старості, підтримувати греблю на замковому ставку (при цьому  користуючись правом вилову риби в ньому). Окрім того, існували і додаткові повинності. Так, наприклад, мешканці Польського Бару були зобов’язані вибудувати і підтримувати в належному стані міст через замковий став (з правом збору на ньому мостового мита), а населення Руського Бару – сплачувати медову данину з усіх пасік, віддавати 3 чвертки вівса з полів, приймати участь в ремонті замку. Мешканці Горного Бару мали сплачувати чвертку вівса з диму та поволовщину (надавати по 6 волів в 3 роки з усієї громади). Таким чином, і у відношенні постійних податків Польський Бар зберігав за собою привілейоване становище [2, с. 90].

Самоуправління усіх трьох міст за жалуваними грамотами суттєво не відрізнялося. Його правовою базою було Магдебурзьке право. Місто управлялося війтом. Юрисдикції місцевого війта підлягали міщани. У свою чергу війт підпорядковувався старості. Польський і Руський Бар, вочевидь, мали спільного війта. Окремий війт передбачався для Горного Бару, мешканцями котрого були чемереси (на яких не поширювалися  умови міських жалуваних грамот). Вони були на особливому становищі, складаючи військовий контингент в підпорядкуванні старости. Їхнє особливе становище передбачало для них звільнення від податків та щорічну платню по 200 злотих на сукно. Також чемериси користувались правом заводити пасіки та засівати поля, не сплачуючи  з них жодної податкових зборів [2, с. 91].

Використовуючи статистичні свідчення за 1565 рік можна констатувати про успішність заходів з освоєння краю. На цей час Польський Бар нараховував 102 будинки, Руський – 124, Чемериський – 51 чемириський та 45 міщанських. В тім провести точну статистику між періодом розвитку до Бони і після неї неможливо через відсутність єдиних критеріїв для порівняння в актових джерелах [2, с.92].

Слід відзначити, що з 1546 року роздача земель в старостві належала виключно Боні [2, с.95]. Саме з цієї датою пов’язаний певний поворот в господарській політиці в напрямку заохочення місцевого господарства. Про це свідчить припинення заходів спрямованих на збільшення землеволодінь королеви. Поясненням цього можуть бути певні невдачі в здійсненні централізованої колонізації краю під егідою королівської влади, що не могло бути ефективним без активної участі місцевих елементів [2, с. 96 – 97].

Подолання негативних тенденцій в освоєнні краю призвело до поєднання  місцевих традицій з європейським господарським досвідом, що спирався на досвід правління міланського роду Сфорца. Наслідком цього стало виникнення господарської системи якісно відмінної від ягелонського землеуправління, яка дозволила прискорити економічний та культурний розвиток Барської землі.

Перспектива подальших досліджень полягає у з’ясуванні особливостей адаптації західноєвропейських принципів формування та управління поселеннями Поділля, виходячи з тогочасних умов польсько-литовської держави та місцевих особливостей.

Таким чином, можна зробити висновки, що діяльність Бони Сфорца на Барській землі дійсно спиралася на певні базові принципи західноєвропейського походження у формуванні та управлінні територіальними утвореннями. До них, передусім, слід віднести надання податкових пільг протягом певного строку, надання прав у сфері міського самоврядування (Магдебурзьке право), захист поселенців від зовнішніх загроз (спорудження Барського замку), належна територіальна організація міських громад. Саме ці базові принципи забезпечили умови для розвитку Бара як одного з міських центрів Поділля, що зміг гармонійно поєднати запозичені та місцеві традиції міської культури.

                

                                  ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

 

1.  Архив Юго-Западной России, издаваемый Комиссией для разбора древних актов [Текст]    / Архив Юго-Западной России, издаваемый Комиссией для разбора древних актов в 8 ч. 34 т. – К.: Университетская типография, 1891. – Часть 8. – Т.1.

2. Грушевський М.С. Барське староство. Історичні нариси (XV–XVIII ст.)                                  / М.С. Грушевський. – Львів : Український історик, 1996. –  625 с.

3.  Грушевський М.С. Історія України-Руси. Т.4: XIV – XVI віки – відносини політичні. – Нью-Йорк: Книгоспілка, 1955. – 542 с.

4. Грушевський М.С. Історія України-Руси. Т.5: Суспільно-політичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях  XIV – XVIІ вв. – Нью-Йорк: Книгоспілка, 1955. – 700 с.

5. Ильина Н.В. «Барские чемерисы» (черемисы) в селах и местечках Барского староства в XVI – XVII вв.: Министерство культуры, печати и по делам национальностей Республики Марий Эл. «Местная национально-культурная автономия украинцев» г. Йошкар-Олы Республики Марий Эл. 2012. – 24 с.

6. Йолтуховський М. П. Магдебурзьке право і самоврядування в місті Бар та його передмістях у 16  –  поч. 20 ст. Наукові записки ВДПУ. Випуск 19, серія Історія. –  Вінниця, 2011.

7. Крижанівський О.А. Роль і місце династії Сфорци у культурному житті Європи в епоху Відродження // Зб. Професійна мистецька освіта і художня культура: виклики ХХІ століття. – Київ, 2014.  – С. 186 – 193

8. Крижанівський О.А.  Західноєвропейський традиції правління династії Сфорців в епоху італійського Відродження та їхній вплив на формування соціокультурних утворень на землях Поділля в першій половині ХVI ст./ О.А. Крижанівський // Зб. Барська земля Поділля: європейська спадщина та перспективи сталого розвитку: матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції/ за наук. ред. М.Ф. Дмитрієнко. – Бар. РВВ Барського ГПК, 2014. – 348 с. – С. 190 – 195.

9. Петров Н.И. Историческое описаніе Подолія. – С.-Петербург: Типографія Высочайше утвержденнаго Товарищ. «Обществ. Польза», 1891. – 401 с.

10. Поділля: історико-етнографічне дослідження. – К.: Видавництво незалежного культурного центру «Доля», 1994. – 404 с.

11. Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського. – К., Інститут історії України НАН України, 2015. – Т. ІІІ . – 396 с.

12. Энциклопедический словарь / под ред. И.А. Андриевского. –  СПб. : Изд. Ф.А. Брокгауз, И.А. Ефрон, 1891. –  Том ІІІ. –  480 с.

                                                                                               

                                                                                                           

                                                                                                                 V.V.   Barov

                                                                                                                         t. Nizen

The article highlights activities of Bona Sforza, a founder of socio-cultural formations of the late Renaissance in the Kingdom of Poland and the Grand Duchy of Lithuania in the first half of the XVI century in the context of the  Western Europe principles of the formation of territorial entities and management of urban and rural settlements, which has not been studied well enough.

Key words: Bona Sforza, Bar eldership, Magdeburg Law, Podolia, Polish-Lithuanian state.

 <<<