Карта інвестиційної привабливості
Ми в соцiальних мережах
Погода в місті
Краєзнавство

В.А. Захар’єв

м. Хмельницький

 

ЗАХИСНІ УКРІПЛЕННЯ  ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ВЗДОВЖКУЧМАНСЬКОГО ШЛЯХУ ЗАХІДНІШЕ «СХІДНИХ ВОРІТ ПОДІЛЛЯ» МІСТА БАР

 

У статті йдеться про замки і фортеці збудовані жителями Центрального Поділля для захисту від татарів-кримчаків, що потрапляли в край Кучманським шляхом, та роль в цій системі м. Бар.

Ключові слова: Пізнє Середньовіччя. Кучманський шлях, Бар, укріплення, татари.

           Знаменитий Кучманський шлях, що пролягав вододілом  між річками басейнів Південного Бугу та Дністра, очевидно, став функціонувати ще на початку першого тисячоліття н.е, як один з  транспортних шляхів у часи «переселення народів». Коли відповідний процес завершився, він перетворився у торгову артерію між  народами середньовічного Сходу та Європи [1]. Однак після створення Кримського ханства у ХV ст., і входження його у поле інтересів Оттоманської Порти, кочівники стали використовувати цей шлях для здійснення грабіжницьких походів у Річ Посполиту. Відтак маємо десятки історичних згадок про появу кримчаків і нашому краї в ХV – XVII ст. [2]. Крім того зафіксовано  перекази про напади, які із покоління в покоління  передавали місцеві жителі [3, 4, с. 466 – 467].

Перші наукові узагальнення в цьому напрямку у ХІХ – на поч. ХХ ст. зробили українські історики М. Грушевський [5],  Є. Сіцинський [6], В. Гульдман [7], активісти Подільського церковного історико-археологічного товариства, які працювали над збірником про парафії і церкви Подільської губернії [8], а також нарисами про населенні пункти краю [9]. Із  тогочасних польських джерел найдоступнішими  донедавна були  «Slownik geograficni» [10] і  тритомник «Замочки Подільські», що створив відомий популяризатор та історик діяльності поляків на Поділлі Є. Роллє [11]. Наприкінці 20-х років ХХ ст., у радянські часи, більш повніший аналіз зробив той же Є. Сіцинський у книзі «Оборонні замки західного Поділля XVI-XVIІ ст.» [12]. 1971 р. дані про окремі замки та фортеці надруковано на сторінках «Історії міст і сіл України. Хмельницька область» [13]. Все, що стало набутком популяризаторів та дослідників-попередників, виклали у 1984 р. на сторінках «Довідника з археології України. Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська області» І. Винокур, А. Гуцал та В. Якубовський [14], а два останні та І. Михальчишин  –  2011 р. у  довіднику «Археологічна спадщина Хмельницької області» [15].

Поглибленим вивченням пізньосередньовічних укріплень Подільського  краю займалися і вітчизняні архітектори Ю. Нельговський [16], О. Годованюк [17],                        О. Пламеницька  [18],  історик  Пізнього середньовіччя М. Крикун зі Львова [19], польський енциклопедист Р. Афтаназі [20]. Розкопки у м. Бар та с.Зіньків Віньковецького р-ну Хмельницької обл. провела київський археолог Л.Виногродська. Певні надії покладалось на молодого археолога О. Глушка, але він загинув у автомобільній катастрофі. 2009 р. батьки видали окремою книгою магістерську роботу хлопця [21]. Врешті, 2015 р. узагальнення  відомої на той час інформації та наслідків нових досліджень зробили В. Захар’єв та               С. Шпаковський у книзі «Замки і фортеці з-понад Кучманського шляху» [22]. Однак ця тема залишається суперактуальною для досліджень, адже досвід останніх років показує, що теоретична і практична діяльність у цьому напрямку розширює знання про Пізнє Середньовіччя на Поділлі, специфіку місцевого життя, врешті, дозволяє локалізувати  відомі та виявити нові тогочасні укріплення, приклади чого можна побачити на сторінках вищезгаданої книги, співавтором якої є автор. А центральним в системі захисту місцевого населення  на Кучманському шляху було місто Бар.

           Найповнішим картографічним джерелом з цього питання на сьогодні є карти     Г. Л. де Боплана (1600-1673), що був на службі у польського короля [23]. Зокрема, на тій, яка презентує Поділля, бачимо у безпосередній близькості до Кучманського шляху від Південного Бугу до Дністра західніше Бару укріплення Ялтушків, Віньківці, Зіньків, Микитинці, Вербка Мурована, Шарівка, Фельштин, східніше – Немиров, Браїлов, Красне. На наступній лінії, відповідно, Деражня, Летичів, Плоскирів, Краснепол, Поросятків, Мурафа, Шаргород, а в глибині території: північніше  – Костантинів, південніше – Мар’янів, Барков, Берлінець,  Курилівці, західніше – Дунаївці, Смотрич, Грудек, Сатанів [24]. Певні доповнення до неї додала мапа Заннусі 1772 року [25].

 Життя на цій території було складним і небезпечним. Феодали, які володіли тут землею або орендували її  у короля,  довелося перш за все споруджувати укріплення.  Коли напади переросли у широкомасштабні акції, сейм створив військові підрозділи, що  перебували  у прикордонних замках і заважали нападникам здійснити задумане або на зворотному шляху відбивали у них взятий ясир. Традицію кам’яного фортечного будівництва принесли у край литовці  наприкінці ХIV ст. Дотепер вражають своєю могутністю і величчю, кам’янецька та меджибізька твердині, руїни укріплень у Бару, Зінькові, Сутківцях, Сатанові. Проте  зведення  таких укріплень вимагало чимало фінансових і фізичних затрат. Тому багато хто вдавався до використання простих земляно-дерев’яних конструкцій – насипання валів, копання ровів, будування  оборонних башт, що було притаманне давньоруському часу. У другій половині XVI – першій половині XVII ст. справжнім дарунком для подолян став винахід італійських та голландських фортифікаторів земляних замків бастіонного типу.

«Східні ворота» Поділля», як романтично називали місто Бар у пізньому середньовіччі, були  твердою перепоною на шляху кримчаків-людоловів.  Ядро його з’явилося при злитті річок Рів та Рівець, і відповідно, первинно носило назву Рів. Вже з другої пол. ХIV ст. місто отримало чимале адміністративне  значення. Сучасні дослідники переконані, що місцевий дерев’яний замок  заснували литовські князі Коріатовичі, котрі освоювали нові землі. Ще більш потрібним виявився він після створення Кримського ханства і використання кримчаками торгового Кучманського шляху для  грабіжницьких набігів. Оскільки останній пролягав по правому, південно-західному, березі річки, то Рів ставав не надто безпечним для проживання, ведення торгівлі і ремісництва населеним пунктом. На думку О.Пламеницької,  якісні зміни у  обороні  містечка зробив С. Одроводж, який практично переніс поселення на протилежний бік річки і збудував там для захисту «майже квадратовий у плані замок з чотирма мурованими наріжними вежами й одною надбрамною. Архівні дані середини XVI ст. дають підстави вважати, що було це в середині XV ст., а не 1537 р., як гадав Є.Сіцінський, приписуючи будівництво польській королеві Боні Сфорца».  А вже за наказом королеви у 1537 – 1540 рр. староста замку – львівський підкормчий, дрогобицький староста Войцех з Бялобок Стажеховський змінив концепцію укріплення під потреби часу [26, c.100-101].

В середині XVI ст. у місті мешкало близько 1,5 тис. людей.  З 1546 р. на утримання замку йшли кошти з 30 сіл староства.   Зауважимо, що прямуючи на захід, татарські чамбули, в основаному, старалися не встрявати у бої  та не  атакували міста, тому часто-густо оминали Бар. Проте після від’їзду Бони до Італії ситуація відчутно змінилася у гірший бік. 1558 р. укріплення спіткали вагомі руйнації від нападу татар. Лише майже через 60 р. відбудовою замку зайнявся коронний гетьман С. Жолкевський, а довершив розпочате коронний гетьман С. Конєцпольський, який залучив для третього етапу будівництва барського замку відомого нам картографа і військового інженера Г. Л. де Боплана. У середині ХІХ ст. стан об’єкту зафіксував  відомий художник Наполеон Орда.  У 2007-2008 рр. на території Барського замку та пізньосередньовічного міста провела археологічні розкопки Л.Виногродська                    [27, c. 329 – 334).     

 Першим серйозним замком  на подальшому  шляху кримчаків  був  ялтушківський, даних про якого поки що дуже мало. Далі – біля теперішнього села Славута на Віньковеччині нападники потрапляли на територію сусідньої Хмельницької обл.  За свідченнями Боплана, південніше сусіднього с.Нетечинці на той час було два укріплених містечка Віньковеччини – Віньківці та Поросятків (тепер Великий Олександрів). На жаль, дотепер не збереглося жодних слідів їх існування. Крім того, при детальному ознайомленні з картою стає зрозумілим, що позначка замку на ній  є лише у Віньківцях (південно-східна околиця), тоді як Поросятків такого не мав, немає жодних свідчень про замок і у дослідженні  та картах-схемах  створених  сільським краєзнавцем  А. Гульком. Проте саме з цього села походять декілька чавунних ядер, які донедавна зберігалися у музеї сусіднього села Майдан Олександрівський. Логічно вважати, що Г.Боплан на своїй карті відмітив  укріплення містечка Поросятків, яке на час її створення карти, очевидно, мало важливе значення в житті цього кутка подільського краю.

Швидше всього віньковецький замок був бастіонним земляно-дерев’яним та, і збудований в другій половині ХVI-на початку XVII ст. в районі теперішнього парку перед районним Будинком культури. Він контролював  підхід до містечка з боку Кучманського шляху: між долиною р. Калюс та видолинком, що  відділяв містечко від приміського села Майдан Віньковецький, яке тоді займало пагорб в районі теперішнього районного стадіону. Цілком можливо, що побудова цього укріплення припала на кінець 20-х рр. ХVIІ ст., коли Віньківцями стала опікуватися Тишкевичі, адже відомо, що дієва володарка Софія  Тишкевич із Заміхова вже 1630 р. у заклала тут кам’яний монастир францисканців, а залишати їх без надійної оборони було б дуже нерозважливим [28, с. 751].

Краєзнавець М. Яцишен, схильний до думки, що пізньосередньовічне укріплення  існувало і в с.Осламів – напівдороги від Віньковець до Ялтушкова, адже  один з місцевих ставків дотепер носить назву «замковий».

Поминувши с. Нетечинці, татари змушені були долати ліс та вузький перешийок, де тепер розташована Слобідка Охрімовецька. Далі – знову ж через ліс – діставалися ділянки між м. Зіньків та с. Бебехи (тепер Яснозір’я) Віньковецького р-ну.   До речі, м урований замок письмово відомого з 1404 р. містечка Зіньків розташований всього за 7 км від Кучманського шляху і був недосяжним для нападників. Наприклад, 1524 р. 12 тис. татар, сплюндрувавши околиці, підійшли до Зінькова, спалили місто, але не змогли  захопити замок [29]. Л. Виногородська,  котра виявила  на території замку давньоруську кераміку, стверджує, що кам’яний зіньківський замок зведений на місці дерев’яного укріплення попереднього періоду [30]. Є. Пламеницька вбачала в основі давнього мисового укріплення у Зінькові «вежу типу донжона (ХІII-ХIV ст.), яка пізніше, в 1430-ті рр., була включена в систему фортифікацій трикутного в плані замку» [31]. Як відомо, «у 1431 р. Зіньків передається Одровонжам, які будують замок і в середині XV ст. містечко одержує магдебурзьке право, що підтверджується у 1556 р.» [32]. Замок, що первинно мав притаманні для середньовіччя круглі та шестикутні башти, був модернізований у середині XVІ ст. після поширення бастіонної системи Войницким кастеляном Яном Тарновским – чоловіком доньки Станіслава Одровонжа  Софії. Польський дослідник Тадеуш Поляк у своїй книзі «Замки на кресах» (стор. 209 – 210) писав: «Новий замок в плані являв собою рівносторонній трикутник, у південній вершині якого перебувала потужна чотирикутна вежа. На інших рогах замку знаходилися п’ятикутні триярусні вежі, на кожному ярусі яких були ряди бійниць. Уздовж західної ділянки стін на дитинці був побудований двоповерховий житловий корпус. Зі східного боку знаходився в’їзд до замку. На дитинець можна було потрапити підйомним мостом, що перекинений через яр, і надбрамну вежу» [33].  Це добре видно на – фотокартці 70-х рр. ХІХ ст. [34], тоді як розтиражований у Інтернеті малюнок Н. Орди, а тепер ще й на продукції зіньківських підприємців, та схема Є. Сіцінського, котрий, до речі, у своїй книзі подав і те фото, і посилався на наявність малюнку Н. Орди [35], –  очевидно, в силу певних причин неправдоподібні. За часів турецького володарювання на Поділлі у Зінькові перебував гарнізон яничар [36]. Коли у ХІХ ст. потреба в цьому укріпленні відпала,  зіньківський замок і, зокрема, стіни і зовнішні башти практично знищені місцевими мешканцями, але підземна, а саме: підвали південної башти і фортечного будинку, на щастя, відносно непогано збереглися дотепер.

Нижче м. Зіньків – між р.Ушиця та верхів’ям р.Студениця Боплан  вказав бастіону фортецю, яку назвав Краснеполем. Згідно сучасного стану там розташоване с.Солобківці, до середини ХХ ст. – містечко. За інформацією М. Крикуна, на час створення карти (1650 р.) в документах вже стала з’являтися і така назва, але картограф чомусь вжив давню [37, c. 230].

Вперше  один з найкращих за станом збереження земляно-дерев’яний замок регіону розвідково обстежив в історичному центрі Яснозір’я  – лише у 2013 р. –   пам’яткоохоронець С.Шпаковський. (На карті Боплана вказана назва цього села, але укріплений об’єкт не позначено). Він же спільно з науковим співробітником Київського інституту пам’яткоохоронних досліджень, недавно спочилим у Бозі,  І. Михальчишиним  незабаром провели обміри та фотофіксацію цієї важливої пам’ятки Пізнього Середньовіччя.

Залишки замчища розташовані на мису між р.Гримячка, що протікає  із заходу  та півночі урочища,  і його безіменної притоки – з  півдня. Витягнутий з північного сходу на південний захід об’єкт займає пануюче місце на перешийку мису та підтрапецієвидний вигляд. Довжина його 135 м, ширина у центрі – 45 м.  З  напільного північно-східного боку перед замком викопано оборонний рів. Його теперішня глибина 2 м, ширина бл. 7 м. Будівельники вдало використали природній рельєф місцини, тому висота валу на крутому схилі із північного заходу замку склала біля 8 м. Висота інших валів сьогодні коливається від 1,5 до 4 м. За рахунок форми, зокрема, і спеціального залому в середину валу з південного сходу,  замок схожий до бастіонного, однак, насправді, у його кутах були зведені дерев’яні башти, що було практичнішим і дешевшим. Для посилення північно-західного флангу на  валу – майже посередині між кутовими – влаштували ще одну  башту. Судячи з ширини майданчиків башта №1 (південно-західна) та башта № 4  (північно-східна) були квадратними 4х4 м, тоді як №2 (південно-західна) та № 3 (південно-східна), швидше всього були шестикутними задля кращого відстрілювання у випадку нападу татар. Довжина валів складала: 135 м (між баштами № 1 та № 2), 80 м (між баштою №2 та баштою № 3), 76 м (між баштою №3 та баштою № 4)  та  75 м (між баштою №1 та баштою № 1) [38, с. 158]. В’їзні ворота до замку  знаходилися і заломі між баштою № 3 та баштою № 4. До речі, з цього ж боку упоперек мису був прокопаний  оборонний рів. Тогочасне село, швидше всього, розташовувалося на мису позаду укріплення. Срібні польські монети (одна – часів Сигізмунда III, 1620-ті рр.) дозволяють датувати замчище XVI-XVII ст. [39, c. 289].

Від Бебехів нападники  повз Фащіївку потрапляли до  Вербки Мурованої, Шарівки, які спільно з оборонцями замку у Сутківцях того ж Ярмолинецького р-ну,  дошкуляли  зайдам, бо саме тут Кучманський шлях проходив найвужчим перешийком вододілу між річками Вовк та Ушиця.

Зазначене на карті Поділля Г. Боплана пізньосередньовічне земляне укріплення у с.Вербка Мурована першим розвідково дослідив 2014 р. той же С. Шпаковський [40, c.158]. Воно знаходиться у  південній околиці села і займає пануючий пагорб-мис на лівому березі р.Ушиця, яке місцеві зовуть Турецькою Шапкою. Плато мису оточене ескарпами і валами з північного-сходу (168 м), північного-заходу (157 м) та південного заходу (169 м). З південного-сходу замчище захищене валом та ровом, що на сьогодні знівельований сільською вулицею. Південний відрізок має довжину 101 м, північний, який продовжується  за 40 м після залому в глиб мису –  бл. 75 м. На поверхні  урочища  крім кераміки трипільської культури та ранньо-залізного віку, зібрано фрагменти посуду та кахлів поч. XVII ст. В окремих ямах простежується горілий культурний шар. Торік хмельницькі шукачі скарбів з допомогою металошукача знайшли тут  дві бронзові печатки для запечатування листів сургучем. Ними користувалися представники родів Рогалів і Замойських, які мабуть що, були офіцерами місцевого гарнізону і втратили печатки під час татарської спроби знищити укріплення.

У куті між північно-східним та північно-західним схилами мису збереглися залишки квадратного укріплення розмірами близько 60х60 м. За інформацією 85-річної громадянки, яка все життя мешкає на замчиську, тут розташовувалася мурована споруда – так званий  «Турецький магазин». Стін вона не пам’ятає, але в  дитинстві неодноразово бувала у склепованих підземеллях та бачила залізні двері, за якими, як її розповідали батьки, був підземний хід до Зінькова. Це повідомлення, на нашу думку, проливає світло на назву села. Адже  саме така риса замку могла служити причиною того, що одна Вербка звалася Мурованою, інша, за   2 км  південніше – Дерев’яною. За інформацією М. Крикуна у люстраціях 1615, 1629, 1665 рр., Вербка Мурована йменується містечком [41, c. 296]. За словами  вищезгаданої бабусі, була тут і церква, бо поруч неї, як їй розповідали батьки, знайдено поховання попа.

Донедавна думки дослідників щодо розташування замку у Шарівці, сильно різнилися. У Вікіпедії читаємо: «1543 р. син Філіпа – кам’янецький каштелян (1554-56) Ян Домаратович з Шарівки – мав у власности також Балин, Вербку, Михальківці й ін. За часів пот. Домарата Шарівка стала містом з укріпленим замком».  І нижче: «…1539 р. Бернард Претвіч  отримав Шарівку, 1546 р. від короля 1000 гр. на побудову нового замку» [42].  У Є.Сіцінського: «В 1550 году король Сигизмунд-Август дал в пожизненное владение замок и местечко Шаравку с принадлежащими селами Бернарду Претвичу, старосте Барскому, известному защитнику Подольских окраин от татар…. Люстрация 1570 года говорит, что «местечко разрушено и сожжено татарами в 1567 г.; только три «кучи» осталось, товары все забрали, взяли в плен 112 душ; теперь же на новом поселении в старом и новом местечке основалось 114 домов». В 1578 г. за военные заслуги Бернарда Претвича Ш. с окрестностями была дана наследникам его в полное потомственное владение и в начале XVII в. этим местечком владел Яков Претвич, который также успешно воевал с татарами. На полуострове, окруженном с трех сторон водою, он возобновил замок…» [43, с.856 – 857]. Про замок у Шарівці згадувала у своїй статті і О.Пламеницька, де вона висловила свою думку, що   «на початку ХVІІ сторіччя Яків Претвич, відбудував на сусідньому пагорбі, з півдня, зруйнований замок» [44, с.30 – 39]. І лише нещодавно завдяки поєднанню традиційного поверхневого обстеження території та сучасних її знімків із космосу , автор статті, встановив, що  замок все-таки розташовувався у західному секторі мису, а відомий  оборонний храм збудований на його бастіоні. Крім того виявлено фрагмент оборонного рову з керамікою та монетою «боратинкою» середини XVII-го ст. Отже, логічно, що викопали його раніше [45, с.29 – 30]. Інші версії теж не витримують критики.

Досить дивним є те, що Боплан не відобразив на своїй карті Поділля і вищезгадану кам’яну фортецю у Сутківцях Ярмолинецького р-ну, адже за М. Крикуном, містечка Сутківці та Шарівка є у переліку при визначенні кордону між  летичівським та кам’янецькими повітами  1612 р. [47,c.144]. Можливо, цим окреслено тогочасний місцевий адміністративний нюанс, адже у книзі дещо далі вказано, що Судківці  (така транскрипція вживалася у першій половині ХVII ст.), за  1629, 1667 р. та, головне, 1650 р. згадується у Кам’янецькі земській книзі як село. І за тим ще й уточнено «від ХVIIІ ст. м.(містечко)»  [48, c. 231]. Велику роботу з підготовки сутковецької фортеці до реконструкції  О. Пламеницька [49, c. 39 – 57].

Не зазначено на карті Г.Боплана і ярмолинецький замок, тоді як, саме містечко присутнє у обох випадках – як на мапі Поділля, так і України, під назвою Ormolieniecz,  а у «Приходах и церквах…»  сказано, що ще 1445 р. король Ян Казимир надав цьому населеному пункту Магдебурзьке право, отже і міський статус [50, с. 857 – 858]. Однак у         М. Крикуна, перша згадка про Ярмолинці в такому статусі припадає на 1662 р.,  до того – протягом першої пол. XVII ст. у документах значиться селом [51, c. 296].

Є.Сіцинський у книзі «Оборонні замки Західного Поділля XIV – XVII ст.»  та інших своїх працях досить детально описав ярмолинецький замок. Зокрема, вказав, що: «…Стародавнє замчище міститься на південно-східньому кінці поселення між селянськими садибами. Тут на площі видно земляні вали та рови. Можна спостерегати, що замок був трикутний по плану: ширина (основа) 50 м, довжина 85 м. Вся площа замку забирала приблизно ¼ гект. Коло того замчища є церковище, де була колись Михайлівська церква… Новіше замчище в Ярмолинцях міститься ближче до центру поселення; міститься там садиба селянина (1901 р. Павла Слимки). За планом воно квадратове (бік = 68 м); уся площа цього замку приблизно ½ гект. На рогах чотирикутника були круглі башти, але вони не збереглися до наших часів; тут тільки земляні насипи. В’їзд був по середині одного боку, а проти нього другий на протилежному боці. Трохи збереглася до наших часів в’їзна брама з півциліндровим склепінням. Ту браму з одного й другого боку тепер закладено муром з дверима з одного боку, що править тепер за комору.

…р. 1823 випадком знайдено в землі коло давнішого замку гармату з гербом Ярмолинських; певне ця гармата належала була тутешньому замкові. Збереглася вона в землевласника Ярмолинець Орловського. Де вона тепер – не маємо відомостей, як не маємо і докладніших відомостей про ту пам’ятку старовини» [52, с.78 – 80].

Врешті, автори репринтного видання книги Є. Сіцинського навіть додали фото руїн, які, на їхню думку, і є залишками міського замку у Ярмолинцях, хоч і повідомили, що в оригіналі книги такого зображення не було. Археологи ХХ ст. вважали, що замчиська  повністю втрачені, і лише  2011 р. В. Захар’єву вдалося натрапити на «новіше» з них, яке розташоване майже в центрі теперішніх Ярмолинець – між Хмельницьким шосе та вулицею О.Кошового, де залишилися лише земляні вали.

Обстеження залишків замку та вивчення різних письмових джерел, наштовхнули на думку, що швидше всього він мав два будівельних етапи, що було притаманно часу, коли змінювалося озброєння і потреби. На першому – замок був простим земляно-бастіонним оборонним об’єктом і мав за мету служити обороні містечка від зовнішніх ворогів. На другому, коли на початку XVIII ст. після активної участі місцевого населення у повстаннях Шпака виникла реальна небезпека, що замок можуть атакувати і з тилу, його підсилили баштами з боку містечка.  Таким він і представ перед відомим мандрівником Юстом  Юлем, котрий 20 серпня 1711 р. потрапив у Ярмолинці в складі оточення Петра І в його Прутському поході [53].

Наостанок нагадаємо, що на картах Г.  Боплана вказано й інші згадані на початку статті укріпленні населені пункти та їхні замки. Однак вони не є об’єктами цієї статті, тому й не розглядаються. Водночас, немає стовідсоткової гарантії, що описані – складають остаточний список. Нещодавно надійшла інформація  про залишки пізньосередньовічних укріплень у сс. Нетечинці та Вербка Деревяна, яка потребує детальнішого дослідження,  Слабко поки що вивчена і ділянка від Бару до Ялтушкова. Пошуки триватимуть, а результати, сподіваюся, будуть викладені у збірнику наступної конференції.

 

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

 

1. https://uk.wikipedia.org/wiki/Кучманський шлях

2. http://likbez.org.ua/uk/litovskoe-gosudarstvo-ne-protivodeystvovalo-turetsko-tatarskim-napadeniyam-na-ukrainu-v-xv-i-pol-xvi-vv.html

3. www.pslava.info/VinkivciRn_

4. Приходы и церкви Подольской епархии.  Под редакцией священника Евфимия Сецинского. – Біла Церква: Вид. О Пшонківського, 2008. –  С.751. – С. 466 – 467.

5. Грушевський М.С. Барське староство. Історичні нариси (XV-XVIII ст.). – Львів, 1996. – 624 с.

6. Сецинский Е. Археологическая карта Подольской губернии//Труды ХІ АС. – Т.1. – М., 1901. – C. 197-354.

7. Гульдман В. Памятники старины в Подолии. К составлению археологической карты Подольской губернии. – Кам.-Подольский, 1901. – 405 с.

8. Приходы и церкви Подольской епархии// ТПЕИССК.– Кам.-Подольский, 1901. – Вып. 9. – ХХ, 1064, 170 с.

9. Прокопчук В.С. Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета (Церковного историко-археологического общества) (1876 – 1916): зведений каталог та покажчик змісту/ В.С. Прокопчук, Н.Д. Крюкова; наук.ред. О.М. Завальнюк; бібліогр. ред. В.М. Пархоменко; Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Наукова бібліотека. – Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2010. – 184 с.: фото.

10. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – Warschawa, 1880 – 1902.

11. Rolle, Antoni Józef. Zameczki Podolskie na Kresach Multańskich. T.3. – Warszawa : Kraków, 1880. – 290, III, [1] s.; 21 cm.

12. Сіцинський Є. Оборонні замки Західного Поділля ХV-XVII ст.ст. – Записки історико-філологічного відділу ВУАК, кн. XVII. – К., 1928. –  99 с.

13. Історія міст і сіл України. Хмельницька область. – К, 1971. – 708 с.

14. Винокур І.С., Гуцал А. Ф., Пеняк С.І., Тимощук Б. О. та Якубовський В.І. Довідник з археології України: Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська області. – К.: Наукова думка, 1984. – 222 с.

15. Археологічна спадщина Хмельницької області. Довідник/А.Ф.Гуцал, В.І.Якубовський, І.Р. Михальчишин. – Чернігів, 2011. – 176 с.; 32 іл.

16. Нельговский Ю.А., Годованюк Е.М. Каменные замки Западной Украины конца XV –  первой половины XVIII в.// Архитектурное наследие. – К., 1986. – № 34. – С.125 – 133.

17. Годованюк О. Оборонні споруди Поділля за «Інвентарем» 1615 р. //АСУ:1996. – К., 1996. – Т. 3. – №1. – С.60 –74.

18. Пламеницька О. Кам’янець-Подільський. – К., 2004. – 256 с.

19. Микола Крикун. Подільське воєводство у ХV – ХVІІІ століттях: Статті і матеріали. – Львів, 2011. – 733 с.

20. Aftanazy R. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. – T. 9. – Województwo Podolskie. – 2-е wyd. – Wrocław, Warszawa, Kraków, 1996. – S. 117 – 125.

21. Глушок Олексій. Еволюція фортифікації на Правобережжі під впли-вом змін у тактиці облоги (XV – XVIII ст.). Монографія. – К., 2009. – 124 с.

22. Захар’єв В.А., Шпаковський С.М. Замки і фортеці з-понад Кучманського шляху. – Хмельницький, 2015.  –104  с.

23. Боплан, Гійом Левассер де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії разом з їхніми звичаями, способом життя і веденням воєн: пер. з руан. вид. 1660. / Гійом Левассер де Боплан; [пер.Л.В.Шабанова]. – Київ, 2012. – 165 с.

24. Подолье. http://maps.vlasenko.net/historical/ukraine/palatinatus-podolia-beauplan.jpg

25. FreeMap.com.ua

26. Пламеницька О. Барський замок// Військово-Історичний Альманах. – №2 (5). – К., 2002.    – С. 100 – 101.

27. Виногродська Л.І. Археологічні дослідження Барської фортеці// Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Барська земля Поділля: європейська спадщина та перспективи сталого розвитку». – Київ-Бар, 2014. – С. 329 – 336.

28. Приходы и церкви Подольской епархии.  Под редакцией священника Евфимия Сецинского. – Біла Церква: Вид. О Пшонківського, 2008. –  С.751.

29. http://www.pslava.info/VinkivciRn_ZinkivS,268485.html

30. http://ukrainaincognita.com/ru/comment/reply/3133

31. Пламеницька О. Початок мурованого оборонного будівництва на Поділлі // Архітектурна спадщина України. – Вип. 1. – К., 1994. – С. 39 – 57.

32. Лариса Віногродська. Археологічні дослідження замку у с. Зіньків Хмельницької області// Нові дослідження пам’яток археології козацької доби в Україні: збірка наукових статей. – Вип. 5. – Київ, УТОПІК, НДЦ «Часи козацькі», 1996.

33. http://zinkivtown.at.ua/index/zamok16/0-7

34. Липа К. Під захистом мурів (З історії української фортифікації Х-ХVІІ ст.). – К., 2007. – С. 127.

35. Сіцінський Є. Оборонні замки Західного Поділля ХV – XVII ст.ст. – Записки історико-філологічного відділу ВУАК, кн. XVII. – Київ, 1928. – 53 – 57 с..

36. Юзеф Антоні (Аполінарій)  Роллє. Kamieniec  Podolski pod wlada turecka w latach          1672 – 1699 (російською мовою) з сучасними уточненнями, коментарями та ілюстраціями        / упорядники  В.А.Захар’єв, Р.В.Нагнибіда // Хмельницькі краєзнавчі студії:науково-краєзнавчий збірник. – Хмельницький, 2015. – С.86 – 119.

 37. Крикун М. Подільське воєводство у XV-XVIII ст.: Статті і матеріали. – Львів, 2011.          – ­С. 230.

38. Шпаковський С. Нововиявлені археологічні об’єкти у Хмельницькій області за результатами пам’яткоохоронних розвідок 2013 – 2014 рр. //Хмельницькі краєзнавчі студії: Науково-краєзнавчий збірник. – Вип. 2. – Хмельницький, 2015. – С.158.

39. Шпаковський С., Михальчишин І. Пам’яткоохоронна робота у Хмельницькій області  у 2012-2013 рр.  щодо збереження пам’яток та об’єктів археології// Праці Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень. – Випуск  9. – К., 2014. – С. 289.

40. Шпаковський С. Нововиявлені археологічні об’єкти у Хмельницькій області за результатами пам’яткоохоронних розвідок 2013 – 2014 рр. //Хмельницькі краєзнавчі студії: Науково-краєзнавчий збірник. – Вип. 2. – Хмельницький, 2015. – С.158.

41. Крикун М. Подільське воєводство у XV-XVIII ст.: Статті і матеріали. – Львів, 2011. – С. 296.

42. http:uk.wikipedia.org/wiki/Шарівка_(Ярмолинецький район)

43. Приходы и церкви Подольской епархии// ТПЕИССК.– Каменец-Подольский, 1901. – Вып. 9. –  С. 856 – 857.

44. Пламеницька О.//Оборонні храми Поділля. – Пам’ятки України, 2001. –  № 1 – 2. – С.30      – 39.

45. Захар’єв В.А., Шпаковський С.М. Замки і фортеці з-понад Кучманського шляху.               – Хмельницький, 2015. – С. 46. Приходы и церкви Подольской епархии// ТПЕИССК.                  – Каменец-Подольский, 1901. – Вып. 9. –  С. 857.

47. Крикун М. Подільське воєводство у XV-XVIII ст.: Статті і матеріали. – Львів, 2011.           – С.144.

48. Там само. – С. 231.

49. Пламеницкая О. Замок в Сутковцах//Археологическое наследие. – №39. – М., 1992.           – С. 39 – 57.

50. Приходы и церкви Подольской епархии// ТПЕИССК.– Каменец-Подольский, 1901. – Вып. 9. –  С. 857 – 858.

51. Крикун М. Подільське воєводство у XV-XVIII ст.: Статті і матеріали. – Львів, 2011.           – С. 296.

46. Сіцінський Є. Оборонні замки західного Поділля ХV – XVII ст.ст. – Записки історико-філологічного відділу ВУАК, кн. XVII. – К., 1928. – С.78 – 80.

52. Гуменюк А. Ярмолинецький замок: відкриття року// Вперед, 2012. – 27 липня. – № 31.

53. Записки Юста Юля датского посланника при Петре Великом (1709-1711). – Москва, 1900. – С.376.

         V.A. Zahariev

 Khmelnitsky

 

PROTECTIVE FORTIFICATION OF LATE MEDIEVAL ALONG THE KUCHMANSKIY WAY  WESTENER"EASTERN GATES PODILLYA" - TOWN BAR

 

The article refers to the castles and fortresses built by dwellers of Central Podillya to protect against Tatar-Krimchaks who got into the land by Kuchmanskiy way, and the role of this system town Bar.

Keywords: Late Middle Ages,  Kuchmanskiy Way, Bar, fortifications, Tatars.

 <<<