Карта інвестиційної привабливості
Ми в соцiальних мережах
Погода в місті
Краєзнавство

  Г.В. Дефорж

   м. Кропивницький

ВНЕСОК АКАДЕМІКА-ПАЛЕОЗОЛОГА М.В. ПАВЛОВОЇ  (1854–1938) В ІСТОРІЮ ВИВЧЕННЯ ВИКОПНИХ ССАВЦІВ ТРЕТИННОГО ПЕРІОДУ БАРСЬКОЇ ЗЕМЛІ ПОДІЛЛЯ

             У статті висвітлюється  внесок М.В. Павлової в дослідження викопних ссавців третинного періоду півдня і заходу України, в тому числі і Барської землі Поділля. Аналізуються наукові праці вченої, які засвідчили багату палітру викопних форм у Подільській, Волинській та Херсонській губерніях. Описується розвиток вивчення третинних викопних ссавців Російської імперії в основному на теренах сучасної України. М.В. Павлова виділяє три періоди, що дає підставу не тільки вказати на присутність окремих форм в різні геологічні часи (від сармату до верхнього пліоцену), але також уявити собі загальну картину розвитку ссавців в наш час. У своїх дослідженнях М.В. Павлова часто згадує Барську землю.

Ключові слова: палеозоологія, Барська земля Поділля, викопні ссавці, палеонтологія, зоологія

              Вітчизняна палеозоологічна наука як важлива галузь біологічного знання, формувалася працею багатьох вітчизняних вчених. Сьогодні ми постійно згадуємо імена: В.О. Ковалевського, О.О. Борисяка, І.Г. Підоплічка, В.О. Топачевського,  Л.І. Рековця – вчених, які зробили вагомий внесок у розвиток цієї науки. Власне вітчизняні вчені вперше творчо розробили багато фундаментальних питань палеонтологічної (зокрема палеозоологічної) науки.  Палеозоолог Марія Василівна Павлова – це ціла епоха в розвитку палеозоологічної науки, адже вона – видатний її організатор, популяризатор і пропагандист. Ймовірно, немає такого біолога, який би не чув, не знав про життя та діяльність М.В. Павлової (1854–1938).

               Марія Василівна Павлова (в дівоцтві Гортинська), з Козельця Чернігівської області, належить до найвидатніших палеонтологів та палеозоологів нашої країни і світу загалом. Вона написала низку наукових праць, які стосуються еволюції викопних ссавців на теренах сучасної України, про яких до неї не було жодних уявлень. Її основні праці присвячені історії розвитку викопних копитних (коней, носорогів, різних парнокопитних і слонів). Зокрема М.В. Павлова визначила предка сучасного коня. Вона висловила свою думку про місце трикопитного третинного коня-гіппаріона в еволюційному дереві коней. До неї гіппаріон вважався прямим предком коня. Марія Василівна переконливо показала, що він є лише бічною гілкою. Вона запропонувала також виключити з прямих предків коня і палеотерія. Все це суперечило загальноприйнятим на той час уявленням. Однак, завдяки дослідженням М.В. Павлової її точка зору на місцезнаходження в еволюційному розвитку коня гіппаріона і палеотерія стала панівною. М.В. Павлова видала навчальний посібник «Палеозоологія» (в 2-х частинах), тривалий час керувала кафедрою палеонтології в Московському університеті, створила в Палеонтологічному музеї секцію «Викопні ссавці» тощо.

                  Безперечно, Марія Василівна Павлова – видатна українська і російська дослідниця, академік ВУАН (1921), член-кореспондент Академії наук СРСР (1925), почесний академік АН СРСР (1930), перша жінка-професор Московського університету, всесвітньо відомий спеціаліст з викопних ссавців. Її наукові праці стали визначним внеском у науку про історію розвитку органічного світу і швидко висунули її до когорти видатних палеонтологів-еволюціоністів. Основні праці Марії Василівни присвячені вивченню історії копитних (коней, носорогів, різних парнокопитних і хоботних). Нею описані численні залишки викопних ссавців, які були зібрані на території колишнього СРСР. Разом з чоловіком, О.П. Павловим, вона створила при Московському університеті Геологічний музей з окремим Палеонтологічним відділом (донедавна цей музей розміщений при Московському геологорозвідувальному інституті і отримав ім’я О.П. і М.В. Павлових).

                 У «Передмові» до своєї статті «Нарис історичного розвитку вивчення третинних і післятретинних викопних ссавців, знайдених в Росії» (1922) М.В. Павлова зазначає: «Займаючись понад 35 років вивченням як генетичного розвитку різних груп ссавців, так і вивченням окремих фаун, знайдених в Росії, мені здається корисним зібрати разом вивчені як мною, так і іншими палеонтологами фауни і дати загальну картину життя ссавців, які населяли нашу широку рівнину в означених епохах.

                Звичайно, не все те із решток ссавців, що зберігалося в різних музеях Російської імперії, вже стало надбанням науки. Знайдеться чимало матеріалу, ще не описаного, але я не маю можливості тепер, як робила це раніше, відвідати ці музеї, оглянути викопні рештки і доповнити наші дані. Безумовно, ця робота не дає вичерпного матеріалу. Залишаться, вірогідно, деякі прогалини, особливо для малих ссавців, які часто тільки згадуються, але не описуються і не зображуються. Після цього я простежу за розвитком нашого знання про знахідки решток ссавців. Я також простежу і за розвитком різних груп в різні геологічні часи, і тоді вже згрупую окремі дані у загальну картину.

               Почну з третинних форм тих ссавців, які до останніх 15 років були маловідомі. Знахідки їх були випадковими і у більшості випадків, ізольовані. Вони не спричиняли тих розкопок на великих площах, які велися в багатьох місцевостях південної Росії (читай України – Г.Д.) з 1910 по 1915 роки, коли всі такі роботи призупинилися і затихли до теперішнього часу (читай – 1922 року – Г.Д.). Для післятретинної фауни ссавців Західного і Східного Сибіру детальний огляд було зроблено І.Д. Черським у 1891 р. у його праці «Опис колекцій післятретинних ссавців, зібраних Новосибірською експедицією у 1885–1886 рр.» [1, с. 117–118].

               Звичайно, дослідження М.В. Павлової почалися не на порожньому місці. Ще понад століття до неї, у 1775 р. Ж. Бюффон вперше описав два зуби, знайдені в Росії і які, на думку французького природознавця Лярте, належали мастодонту Borsoni. Один з них було знайдено у Малій Татарії (назва ХVІІІ ст. в Новоросійському краї), а інший було привезено абатом Шапом із Сибіру. Останній зуб викликав сумніви щодо свого походження. Обидва зуби досі зберігаються у Паризькому музеї, який досі існує при ботанічному саду в Парижі. Ж. Бюффон при описі знайдених зубів не вказував на рід, якому належать обидва зуби, але вважав їх ідентичними з тими, які були знайдені пізніше поблизу р. Огіо в Північній Америці (тобто Мastodon ohioticus), і не сумнівався в існуванні невідомої до його часу тварини, характерної для обох континентів.

               У 1770–1777 рр. П.С. Паллас описав зуб, дуже стертий, знайдений в пісках із значним вмістом заліза, поблизу р. Білої (на Уралі) – притоки Ками. Цей зуб дуже схожий на зуб, знайдений біля р. Огіо в Північній Америці. Пізніше       А.-М. Бленвіль і Е.І. Ейхвальд віднесли його до Мastodon tapiroides. Цей зуб вже тривалий час зберігається в Гірничому інституті у Санкт-Петербурзі під назвою зуба дінотеріум (Dinotherium). З тих пір минуло багато років і тільки у 1835 р. з’явилися повідомлення про знахідки викопних решток різних ссавців та було здійснено їхній опис.

               У 1835 р. побачила світ велика і надзвичайно важлива наукова праця Е.І. Ейхвальда «De pecorum et pachidermorum reliquis fussibilus in Lithuania, Volhynia et Podolia refertis» з описами викопних решток ссавців західної та південної України [2, с. 321–389]. Зокрема, в Ямпільському повіті Подільської губернії в пісках, було знайдено уламок нижньої щелепи і два зуби, які належали: один – мастодонту, інший – динотерію.

Інша знахідка була зроблена поблизу с. Тульчина у Подільській губернії. Це була міжщелепна кістка і два зуби динотерія, яких знайшли у так званому залізистому піску, який М.В. Павлова вважала еквівалентним Еппельсгеймським піскам у Німеччині та піскам Моласса, що у Швейцарії. Ці рештки із уламками кісток були передані до зоологічного музею Київського університету і не викликали жодного сумніву щодо їх приналежності Dinotherium giganteum.

               Третя знахідка була зроблена Е.І. Ейхвальдом у Волинській губернії, поблизу м. Кременця. Це частина верхньої щелепи з двома кутніми зубами. Як з’ясувала Марія Василівна, ці рештки належали мастодонт інтермедіальному (Мastodon intermedius), якого вона поставила поміж слоноподібних викопних ссавців Мastodon оhioticus і Мastodon angustidens. Вірогідно це був зуб мастодонта довгоносого (Мastodon longirostris), судячи з малюнка. Оригінал знаходився у Київському університеті, але М.В. Павлова його там не знайшла.

                Окрім цих решток Е.І. Ейхвальд вказував ще на декілька зубів мастодонтів, знайдених один біля Тульчина, два інших на Таманському півострові та Керченському півострові, які він наближує до Мastodon оhioticus і Мastodon angustidens. У працях Ейхвальда було охарактеризовано багато нових форм різних ссавців, особливо з Литви та різних місцевостей південної України: Волині, Поділля, а також Керченського півострова. Знайдені викопні форми, як правило, порівнювалися з формами інших країн.

                У своїй статті «Saugethierfauna der neuen Molasse des sudlichen Russlаnd…» (тобто південної України) E.І. Ейхвальд робить висновок, щодо всього, зробленого ним для вивчення третинної і післятретинної фауни ссавців південно-західної України, а також включає у свій огляд зроблене іншими вченими, такими як Микола Павлович Барбот де-Марні та Олександр Давидович Нордманн. Він охоплює також і іноземні роботи, щоб встановити зв’язки між фаунами Російської імперії та інших країн Європи. Це стосувалося як третинних, так і післятретинних решток. Тому М.В. Павлова надавала зазначеній праці Е.І. Ейхвальда важливого значення для вивчення розвитку ссавців в Російській імперії і в Україні, зокрема.

              У 1860 р. побачила світ монографія «Палеонтологія південної Росії» О.Д. Нордманна, у якій автор описує і дає зображення численних решток ссавців, як третинних, так і післятретинних, знайдених у Подільській, Волинській губерніях і в Новоросії (тепер Одеська область України та частина Молдови) [3]. Великий атлас доповнював цю класичну працю. Третинних форм у цій праці небагато. Це, як правило, зуби мастодонтів (їх усього шість), є зуби і кістки викопного тюленя (Phoca) та ламантина (Manatus). О.Д. Нордманн відносить до Мastodon angustidens зуб, знайдений в Тульчині Подільської губернії, поряд з уламком нижньої щелепи і зубом мастодонта подільського (Мastodon podolicum) Е.І. Ейхвальда.

               Другий зуб з м. Немирова Подільської губернії, а третій зуб з пісків Аккермана (Бессарабія). Але О.Д. Нордманн не був впевнений у приналежності зубів до названого виду. Мастодонт довгоносий (Мastodon longirostris) представлений молочним зубом, знайденим в околицях Одеси. Зуб Mastodon latideus, знайдений поблизу Новочеркаська, був доставлений генералом Г.К. Ярмерштедтом до Гірничого Інституту у Санкт-Петербурзі з визначенням Mastodon tapiroides. Але О.Д. Нордманн наближує його до зуба Mastodon latideus з Сивалікських пагорбів (південний схил Гімалайських гір). Цей зуб був віднесений до різних видів різними вченими. Але ця різниця поглядів на приналежність зубів до того чи іншого виду не применшує значення цих знахідок і тих вказівок, які робить автор у своїй роботі, охоплюючи всю південну Україну, яка пізніше дала багатий матеріал стосовно третинної фауни ссавців.

               Далі О.Д. Нордманн описує знахідки решток викопних тюленів (Phоca) в третинних вапняках Бессарабії (біля Кишинева), де вони змішані з видрою, дельфіном, ламантином і рештками болотяних птахів.

              Друге місцезнаходження викопних тюленів (Phоca) – це Керч, часто разом з роду Cetotherium (вусатий кит). Ці форми були вказані Е.І. Ейхвальдом як тюлень понтичний (Phоca pontica),  ламантин (Manatus macoticus) вказаний з каменоломень Кишинева і околиць молдавської Рашкановки, з Таманського півострова, та з Бессарабії.

Усі ці знахідки розширюють дані, повідомлені Е.І. Ейхвальдом, збільшуть матеріал за формами, до нього ще невідомими в Росії і концентрують увагу на південь України. Усі колекції О.Д. Нордманна досі знаходяться в Гельсінгфорсі (колишня назва м. Гельсінкі (Хельсінкі), Фінляндія).

               У 1871 р. М.П. Барбот де-Марні вперше вказує на знахідку решток гіппаріона в Україні, у пісках Подільської губернії між Вінницею і Балтою, зокрема поблизу Тульчина [4]. Автор відносить ці піски до пліоцену і співставляє їх з пісками Еппельсгейма, що у басейні Майнца (Німеччина), і з гравієм Бельведера Віденського басейну (Австрія). Разом з гіппаріоном були знайдені – носоріг Шлейермахера (Rhinoceros Schleiermacheri), динотерій гігантський (Dinotherium giganteum) та мастодонт американський (Mastodon species). М.П. Барбот де-Марні вказує, що ці рештки були визначені професором Е. Зюсом, але він їх не описує. Вони були вивчені значно пізніше. Зберігалися вони в Гірничому інституті Санкт-Петербурга. Значення їх надзвичайно важливе, адже завдяки їм вперше була отримана можливість встановити надзвичайну близькість нашої третинної фауни з такою ж в різних частинах Європи і Азії. Відклади з представників з родини Цетотерії (Cetotherium) М.П. Барбот де-Марні відносить до сарматського ярусу.

               Таким чином, описані окремі знахідки решток ссавців у другій половині ХІХ ст. значно розширили сферу поширення вітчизняної третинної фауни і збільшили інтерес до її решток. Ось чому М.В. Павлова у своїй науковій праці «Мастодонти Росії» («Les Mastodonts de la Russie») (1894) зробила огляд знайдених їхніх решток в Росії і вказала на їх генетичні зв’язки з мастодонтами інших країн [5]. Новим матеріалом у цій праці є рештки, знайдені в Кам’янець-Подільській губернії, у Балтському повіті, поблизу с. Піщане, у балтських пісках (пліоцен) і представлені зубами верхньої і нижньої щелепи одного і того ж індивідуума. Ця ціннісна знахідка дала можливість визначити мастодонта як мастодонт огіотікус (Mastodon ohioticus), який був вказаний в часи М.В. Павлової як північноамериканська форма а також дала можливість встановити присутність цієї форми в Європі. З іншого боку дозволила встановити присутність близької форми – мастодонта Борзоні (Mastodon Borsoni), вказаної досі тільки в Європі. Оригінали досі зберігаються в Московському Палеонтологічному музеї.

У цій же праці описані і зображені рештки мастодонта, знайденого поблизу м. Миколаєва – рештки ще одного мастодонта Mastodon Borsoni Brandt, дуже близький до попереднього. Одночасно з цими залишками було знайдено нижній кінець метакарпалії анхітерія (Anchiterium aurelianensе), виду із більш давніх слонів.

              У 1901 і 1902 роках М.В. Павлова у своїй статті «Mastodon ongustidens Cuv. і Mastodon longirostris Kaup з Керчі» зробила опис нових знахідок зубів мастодонтів із Керчі: Mastodon Borsoni, Мastodon angustidens і Mastodon longirostris [6]. При цьому особливу увагу на себе звернув величезний бивень останнього мастодонта довжиною біля 35 см, зовсім плоский. Ця форма (за корінними зубами) була якби проміжною між Мastodon angustidens і Mastodon longirostris Kaup.

               У 1907 р. М.В. Павлова у статті «Dinotherium giganteum з околиць м. Тирасполя» описала Dinotherium giganteum Каup, знайденого в околицях м. Тирасполя, в уламку черепашкового вапняку [7]. Це частина верхньої щелепи, на якій залишилися чотири зуби молодої тварини. Черепашки, знайдені у вапняку, вказують на верхній сармат або нижній меотичний вік. Це доповнює ті незначні дані, які були відомі на той час у знахідках динотерія в Росії.

               У 1888 р. М.В. Павлова, продовжуючи вивчення розвитку копитних розпочате за матеріалами знайденими в різних місцях Європи, Азії і Північної Америки, дає у четвертому випуску своєї потужної серії «Нариси з історії викопних копитних», опис решток гіппаріона, знайдених Барботом де-Марні у Подільській губернії, між Вінницею і Балтою, у пісках, які були ототожнені з пісками Еппельсгейма [8]. Сюди увійшли рештки з Криму та з Чернігівської губернії, які зберігалися в різних університетських музеях і вважалися рідкісними знахідками.

Пізніше, у 1903 р., М.В. Павловій вдалося встановити, згідно незначних решток з Криму, присутність в Росії роду Protohippus, попередника коней (роду Equus), який замінив гіппаріона в попередній коневій лінії. Марія Василівна простежила за цим процесом завдяки новим знахідкам, здійснених нею. До цього відкриття Марії Василівни були відомі окремі знахідки частин третинних ссавців з південної Росії (України), які збиралися дуже ретельно. Цілі фауни не були відомі.

                 М.В. Павлова зазначає, що у 1908 р. абсолютно випадково було відкрите велике скупчення кісток поблизу с. Гребінники в Херсонській губернії, у 15-ти верстах від м. Тирасполя, яке зумовило проведення розкопок і забезпечення експонатами музеїв, головним чином Одеського і Київського університетів. Частина потрапила до Московського Геологічного інституту.

                Головними представникам цієї фауни став гіппаріон, тому дана фауна правомірно може називатися фауною гіппаріона і відповідає такій же фауні Пікермі (Греція), Мон-Леберона (Франція), Бельведера (Австрія) у Європі і фауні Мараги (Іран) в Азії, про що висловився ще раніше М.П. Барбот де-Марні за незначними знахідками в жовтих Балтських пісках.

                У 1892 р. були описані М.В. Павловою рештки викопного носорога з Індії (Rhinoceros megarhinos) та безрогого носорога (Aceratherium incisirum) з колекції М.П. Барбота де-Марні з Подільської губернії (поблизу м. Бар) і зуб рогатого носорога Rhinoceros Schleiermacheri з Балтських пісків.

                1905 р. М. Павловою були оброблені цікаві рештки Rhinoceros Schleiermacheri з меотичних пісків, що поблизу м. Ананьєва, Херсонської губернії. Марія Василівна описала зубний апарат верхньої щелепи, обидві сторони нижньої щелепи і деякі кістки скелету.

                У 1913–1915 рр. М.В. Павлова опрацювала великі колекції надзвичайно цінного матеріалу по гіппаріонах з Гребінників. Дана колекція представляє значний інтерес у контексті можливості простежити за зміною зубів з віком тварини, починаючи з форм з молочними зубами і доходячи до старих екземплярів гіппаріона (Hipparion gracile Kaup) [9]. У цій же праці М.В. Павлової не менший інтерес представляють рештки носорогів, які частково зустрічалися вже у Європі – безрогі носороги (Aceratherium incisirum Kaup), частково нова форма – носоріг Ковалевського (Aceratherium Kowalewskii Pavl)., близький до носорогу персидського (Aceratherium Persiae) з Мараги. Остання форма дала можливість автору простежити також за зміною зубів з віком, як це було простежено нею у гіппаріонів, і збільшити кількість носорогів відомих в Росії раніше, завдяки знайденому і вивченому матеріалу.

                У цій же роботі, окрім матеріалу з с. Гребінники Марія Василівна описала ще матеріал з с. Чобручі (зараз Придністров’я, Молдова). В обох місцевостях ми маємо, хоча і в невеликій кількості, зуби мастодонтів. Крім того, дуже добре представлені тут парнокопитні і хижаки, типові для фауни Пікермі.

                У 1903 р. М.В. Павлова опрацювала новий матеріал щодо парнокопитних з понтійського вапняку Одеси. Це верхня частина черепа з рогами антилопи Палласа (Antilope Pallasi Wagn) без щелеп (Ibex cf. Cebennarum Сerv.) і зробила порівняння їх з сучасними черепами сибірської антилопи (Ibex sibiricus) [10].

У тому ж році був описаний і вивчений М.В. Павловою цікавий череп верблюда (Procamelus) з Херсонської губернії Олександрівського повіту, знайдений у 10 верстах від Кривого Рогу у сарматських пісках М.О. Соколовим. Цей череп довго зберігався в Одеському університеті під іменем оленя (Cervus). Але це, завдяки М.В. Павловій, виявилась перша знахідка верблюда у третинних відкладах в Росії, які взагалі були бідними на рештки ссавців такого плану [11].

                Вже згадувані розкопки у Гребінниках, Чобручах, Тудорові, і других місцевостях дали багатий матеріал і по парнокопитним, який було оброблено і описано М.В. Павловою у вже вказаних роботах у 1913 та 1915 роках. Тут ми маємо представників багатої фауни Пікермі і Мон-Леберона, досі невідомих у Росії: Camelopardalis parca Weith., Palaeotragus Ruoni Gaud., Tragocerus Frolovi M. Pavl., Tragocerus amaltheus Gaud., Palacoryx stutseli Schl., Protragelaphus skousesi Weith., Gasella schlosseri M. Pavl., Gasella deperdita Gaud., Sus crymantheus Gaud. Ця меотична фауна дуже сильно розширила знайомство із ссавцями, які існували в часи Марії Василівни в південній Україні. Ще більше доповнили це знайомство ті хижаки, які жили тут одночасно і були висвітлені в цих же роботах Марії Василівни: Pogonodon Copi M. Pavlow, форма, яка близька до американської, Maschairodus schlosseri Weith., Mach. Cultridens Gaud., Hyena eximia Gaud., Mustela palacarctica Weith., Simocyon primigenius Wagn. та Ictitherium robustun Daud. М.В. Павлова у 1908 р. знайшла і описала череп Ictitherium sarmaticum M. Pavlow, знайдений у середньому сарматському вапняку Кишинівських каменоломень [12].

             Окрім усіх цих цікавих форм, знайдених в Чобручах і описаних, хоча і дуже на незначних рештках, Марія Василівна знайшла рідкісного неповнозуба Годрі (Orycteropus Gaudryi). Всього два зуби в уламку щелепи. У 1911 р. рештки цієї тварини були знайдені В.Д. Ласкарьовим поблизу м. Тирасполя. Раніше близька форма була відома в Європі тільки завдяки знахідці плечової кістки. Походить вона з олігоценових фосфоритів Кверсі. З острову Самос (Греція) – відомий череп неповнозуба (Orycteropus), а з Мараги (Іран) тільки один зуб. Таким чином знахідка М.В. Павлової мала особливий інтерес, і, сама по собі, окрім усієї багатої фауни Пікермі (Греція), встановила зв’язок третинних меотичних ссавців південної України, Персії (Марага, зараз Іран) і острову Самоа (острів південної частини Тихого океану).

               Безперечно, матеріал, вивчений М.В. Павловою, не охопив усіх викопних ссавців півдня України, переважно Подільської, Херсонської губернії та Бессарабії. Наступні дослідження палеозоологів значно доповнили зроблене М.В. Павловою. Це стосується як окремих форм ссавців з різних куточків України, так і цілих фаун (гіппаріонів, еласмотеріїв, динотеріїв, мастодонтів, носорогів, тапірів, парнокопитних і непарнокопитних, хоботних і хижаків).

             Підводячи підсумок, можемо сказати, що в розвитку вивчення третинних викопних ссавців Російської імперії в основному на теренах сучасної України М.В. Павлова виділяє три періоди. Перший починається з першої знахідки зуба мастодонта Mastodon Borsoni у 1775 р., описаного Бюффоном з Новоросії. Період продовжується аж до 1855 р. і включає опис окремих знахідок, головним чином зубів, в різних місцевостях південної Росії, в основному, в Херсонській, Подільській, Волинській губерніях. Другий період починається з «Палеонтології Росії» Е.І. Ейхвальда і захоплює частину ХХ століття. З відкриттям великих покладів кісток третинних ссавців в Херсонській губернії на початку ХХ ст. починається третій період вивчення не тільки окремих місцевостей півдня України, що дає можливість не тільки вказати на присутність окремих форм в наступні геологічні часи (від сармату до верхнього пліоцену), але також уявити собі загальну картину життя в цей час.

М.В. Павлова також робить висновок, що найдавнішою третинною фауною є Севастопольська фауна середнього сармату. З верхнього сармату відомий динотерій і первісний верблюд з околиць Кривого Рогу. Меотичні шари дали надзвичайно велику кількість решток ссавців з різних місцевостей України, зокрема з Барської землі Поділля.

                                                        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1. Павлова М.В. Очерк исторического развития изучения третичных и послетретичных ископаемых млекопитающих, найденных в России / М.В. Павлова // Бюлл. Моск. о–ва испыт. природы. Новая серия, 1922. – Т. 31. – С. 117–148.

2. Еichwald E. De pecorum et pachidermorum reliquis fussibilus in Lithuania, Volhynia et Podolia refertis / E. Еichwald // Nova acta academica Leopoldina. – 1835. – Vol. 17. – S. 321–389.

3. Nordmann A. Palaeontologie Sudrusslands / A. Nordman – Berlin, 1860.. – 236 с.

Барбот де-Марні М.П. Геологические исследования проведенные в 1868 г. в губерниях Киевской, Волынской и Подольской / Барбот де-Марни М.П. // Зап. Минер. об–ва. – 1871. – Т. VII. – С. 40–72.

4. Павлова М.В. О русских мастодонтах и их отношении к мастодонтам других стран               / М.В. Павлова // Bull Soc. Natural. Moscou. – 1894. – N 1. – S. 146–154.

5. Павлова М.В. Mastodon ongustidens Cuv. и Mastodon longirostris Kaup из Керчи                      / М.В. Павлова // Ежегодник по геологии и минералогии России. – 1903. – Т. 6. – Вып. 10.        – С. 121 –129.

6. Павлова М.В. Dinotherium giganteum из окрестностей г. Тирасполя / М.В. Павлова              // Ежегодник геологии и минералогии России. – 1909. – Т. 9. – Вып. 1–2. – С. 16–19.

7. Pavlow M. Etudes sur l’histoire paleontologique des ongules en Amerique et en Europa. ІV. Hipparion de la Russiе / M. Pavlow // Bull. Soc. Natural. Moscou. – 1889 – T. 2. – N 1–4.                – S. 666–716.

8.  Pavlow M. Mammiferes tertiaires de la Nouvelle Russie. 2-re partie / M. Pavlow // Nouvel. Mem. Soc. Moskou. – 1915. – T. 27. – liv. 4. – P. 1–78.

9. Pavlow M. Etudes sur l’histoire paleontologique des ongules en Amerique et en Europa. VІІІ. Selenodontes tertiaires de la Russie / M. Pavlow // Bull. Soc. Natural. Moscou. – 1903 – T. 17. – N 2–3. – S. 200–221.

10. Павлова М.В. Prоcammelus du gourvernement de Kherson / М.В. Павлова // Зап. Новороссийского об-ва естествоиспытателей. – 1903. – T. 25. – Вып. 1. – С. 113–133.

Павлова М.В. Quelques сarnivores fossiles du gouv. de Kherson et de Bessarabie / М.В. Павлова // Там само. – 1908. – Т. 32. – С. 27–49.

 

                                                                                                                        G.V. Deforzh

                                                                                                                       Kropivnitskiy

 

CONTRIBUTION OF ACADEMICIAN – PALEOZOLOGY M.V.PAVLOV  (18541938)

 in the history of the study of fossil mammals at tertiary period of Bar Land PODILLYA

 

             The article highlights the contribution of M.V. Pavlova in the study of fossil mammals at tertiary period of south and west of Ukraine, including the land of Bar Podillya. It is analyzed the scientific works of the scientist which have shown a rich palette of fossil forms in Podolsk, Volyn and Kherson provinces. It is described the development of tertiary study of fossil mammals of Russian Empire mainly on the territory of modern Ukraine. M.V. Pavlova identifies three periods that gives rise not only to  indicate the presence of certain forms in different geological times (from Sarmatian to the upper Pliocene), but also provide a general picture of the development of mammals today. In her studies, M.V. Pavlova often says Bar land.

Keywords: paleozoology, Bar land Podillya, fossil mammals, paleontology, zoology.

 <<<